У цілковиту темряву поринає українське суспільство

Почвари з минулого знов здіймають голову, заносячи дамоклів меч над нашим народом. Чи дозволимо віддати себе на поталу внутрішнім ворогам?

Такий собі «Медведчук на мінімалках», відверта проросійська почвара, яку досі не позбавили звання Героя України — Юра Бойко — висунув свого язика з єрмаківської дупи. (І схоже, що саме він тримав його минулі 2,5 роки роки, сидячі у Верховній Раді та голосуючи за закони в колаборації зі «слугами»).

Бойко раптово почав скаржитися на... «радікалов», «ущємлєніє родного русского язика» та «снєсєніє памятніков» чекістам/імперцям в Україні. Тим часом росіяни ротами своїх вождів та головних пропагандистів відверто говорять на весь світ про те, що українців треба:

• позбавити ідентичності;
• зробити із них «руzzкіх»;
• а тих, хто не зробиться (тих самих «радікалов», про яких говорить Бойко) — «отправіть на пєрєвоспітаніє».

Російська молодь ставить питання на велику авдиторію: «Коли вже ядеркою по Києву?» — сміється, тішиться, аплодує. Російська армія просувається на фронті, захоплюючи все більше українських територій, вбиваючи все більше українців, а російські обстріли знищують все більше енергетики, Україна все глибше занурюється у темряву...

Водночас «найкращі гумористи» (як вони самі себе називають) із «Кварталу 95» удають, що «жартують» (насправді — поливають лайном, бо вони тільки це вміють, а не жартувати) про партію «Європейська Солідарність» (з якої воює та загинула величезна, найбільша кількість депутатів) та її лідера Петра Порошенка. А з кого ж ще жартувати, не з Бойка ж!

Знаєте, наявне стійке відчуття, що у темряву занурюються не лише українські будинки, міста і села. У темряву нас тягне влада з Печерських пагорбів Києва, толеруючи й досі Бойків та іншу нечисть, розказуючи українцям про «справедливий мир».

Але передумов для нього не існує так само, як не існує самого поняття «справедливого миру» у контексті існування поряд з тоталітарною росією. Така наша дійсність; була, є і буде, поки існуватиме росія під різними назвами, проте по суті незмінною.

У темряву поринає українське суспільство, повертаючись до російських наративів, руzzкаґо язика, ухиляння від мобілізації, відокремлення себе від армії та народної боротьби, мріючи про «закінчення війни». Війни, яка тільки набирає обертів.