У Полтаві на території колишнього концтабору збудують багатоповерхівки
22 депутати Полтави проголосували на сесії за проведення земельного аукціону на території артскладів
Нагадаємо, сесія Полтавської міської ради відбулась 19 березня. Тривала понад 9 годин, бо на неї винесли рекордні 109 питань.
Питання забудови території колишніх артскладів викликало багато суперечок і дискусій, прийшли полтавці, які просили встановити на тому місці меморіал розстріляним полтавцям і ретельніше дослідити територію. Їх вислухали, проте більшість депутатів проголосували за те, щоб провести там земельні аукціони.
Полтавець Віталій Вдовенко вважає, що проведення аукціону потрібно відкласти. Варто провести комісію, яка визначить, де можна будувати.
– Я живу біля території артскладів і за останні 15 років ця територія перетворилась на гнидник, де вбивають людей. Коли в 2019 році постало питання її забудови, з’явились громадські активісти, які почали стверджувати, що ніхто не знає, де відбувалися розстріли під час Другої світової війни, де знаходяться братські могили, але вони точно на артскладах. Вони пообіцяли навести докази. Єдиний доказ, який вони навели – це ось такий звіт так званих досліджень, – зауважив Віталій. – Ось уривки зі звіту про пошуково-розвідувальні роботи в Пушкарівському Яру, колишні артсклади, місто Полтава. Обмеженому вулицями Пушкарівська, Олеся Гончара, Петлюри, Гребінки. На сторінці 21 є висновок: «у результаті розвідувально-пошукових робіт, проведених у Пушкарівському Яру на місці колишніх артскладів у місті Полтава, ідентифіковано один із розстрільних ровів, стрілецький тир, у якому відбувалися масові розстріли. З огляду на існуючі документи, найперспективнішим місцем для розкопок став кінець Пушкарівської вулиці на ділянці, що знаходиться у північно-західному куті парку «Скорботна мати». Більша частина рову була знищена забудовою заводу «Лтава». Таким чином, було точно ідентифіковано стрілецький тир №1, його межі, що є місцем розстрілу і поховання страчених. Без застосування спецтехніки виконати глибоке шурфування було практично неможливо. На застосування техніки для розкопок у парку техніки ми не отримали», – зачитав Віталій.
– Все прекрасно, але парк Скорботної матері і 20-й завод – це не артсклади, – додає Віталій. – І, відповідно, вони досліджували не ту територію, яку заявили. Мало того, місце, про яке йде мова, є давним-давно відоме. Необхідно провести виїзну комісію на безпосередньо ділянках, а не в парку "Скорботної матері".
Міський голова Олександр Мамай на сесії дав Віталію відповідь. Пряма мова мера:
– Я особисто в 2012 році читав пояснення бувшого тоді поліцая, з 41 по 43-й рік. Я забув його прізвище. Мені Служба безпеки України розсекретили цей документ і дали почитати пояснення. Що він писав? Він був у оточенні цієї громади. Розстріл був на тому місці, де тепер знаходиться «Спортлайф» і дорога, що проходить, Сінна. Оце дорога проходить там, де був розстріл. Це зі слів поліцая. Його потім стратили, але пояснення його записали. Воно було на 7 чи 10 листах, я особисто читав. Тому страта до цих артскладів ніякого відношення не має.
З історичних документів відомо, що у 1941-1942 році на території артскладів знаходився німецький концентраційний табір «Dulag 151».
У часи окупації в солдатському тирі німці розстрілювали мирне населення Полтави. Тіла скидали у рови. Є безліч архівних підтверджень цих фактів. Під час окупації було знищено від 25 тисяч до 40 тисяч людей – за різними підрахунками.
На частині території табору зараз старі будинки – це вул. Навроцького.
Полтавка Олександра Супряженко була координаторкою протесту проти забудови території артскладів у 2019 році, коли міська рада хотіла віддати територію під забудову багатоповерхівками. Тоді влада відступила.
Олександра Супряженко прийшла і на сесію міської ради 19 березня.
– Територія артскладів зараз розділена на дві частини – це парк Скорботної матері та артсклади. Але раніше це була фактично одна територія. Господарями цієї території в 1941–1943 роках були нацисти. Тоді Полтава була окупована німецькими загарбниками. На цій території проходили масові розстріли, там був табір для військовополонених. Бараки військовополонених спершу були побудовані для хворих на холеру. Вони там помирали і там же їх і ховали в 19 столітті на краю цвинтаря. Потім, коли нацисти ввійшли в місто, там для них була дуже зручна територія. Тир-стрільбище, протитанкові рови. Це все було зручно для того, щоби винищувати людей. За день у військовому таборі взимку помирало 100-150 людей. Навіть куль на них не витрачали. Їх просто обливали холодною водою, – розповіла Олександра.
– За одну тільки зиму 1942 року там загинуло близько 15 тисяч осіб. Під час червоного терору там не ховали, а закопували людей. Їх розстрілювали судові «трійки» без суду і слідства. Це були українські націоналісти, неугодні ідеології люди. Пам’ять про них також стерта, їх як не було в нашій історії міста, так і сьогодні нема.
Останні 2 роки Олександра працювала в архівах.
– Я бачила тисячі довідок. Вони називалися «акт знищення». В тирі-стрільбищі за період окупації розстріляли 10 тисяч євреїв. Для початку їх переписували, одягали їм жовті зірки, вираховували їх сім’ї, а потім казали всім зібратися і прийти разом із сім’ями з цінними речами. Коли вони приходили, їх гнали по вулиці Чапаєва, а потім по вулиці Пушкарівській, – свідчить Олександра.
21 листопада 1941 року на території зібрали близько 5 тис. полтавців – євреї і змішані сім’ї, багато дітей. Усіх розстріляли. Це тривало цілий день. Того дня розстріляли 32-річну Анну – бабусю Олександри Супряженко. Її дід тоді служив у армії.
Олександру Супряженко всі присутні слухали мовчки, Мамай зітхав і перезирався з депутатами. Дав їй додаткові 3 хвилини для виступу, а потім сказав: «це вже урок історії». Олександрі вимкнули мікрофон і запросили наступного доповідача.
Голоси «за» проведення земельного аукціону віддали такі політичні фракції: «Партія простих людей Сергія Капліна», «ОПЗЖ», «За Майбутнє», а також Андрій Карпов, Олександр Дедюхін, Оксана Дрюк – троє депутатів від «ЄС».
Нагадаємо, цю територію намагалися виставити на аукціони ще два роки тому. Тоді завадили полтавці. Історики кілька місяців досліджували територію.
