У росіян – дýрні й дороги

Познайомившись з інтерв'ю Леоніда Макаровича Кравчука виданню «Klymenko Time», зловили когось у себе всередині на спробі перезавантаження власних усталених уявлень про Хитрого Лиса як про сміття, занесене вітром з позавчорашньої далечі.

Ми з усією блоґерською наївністю наїжджали на керівника тристоронньої контактної групи через його неприхований колабораціонізм, інколи до смішного неприйнятні пропозиції українцям скласти зброю і накласти руки. На себе.

Закликали залишити компартійні совкові замашки, припинити дружбу зі ставлеником Маші Фокіної, соціал-демократично об'єднаними однопартійцями Медведчуком і Суркісом та вийти, нарешті, на заслужений відпочинок, зайнятися спогадами про долю Чорноморського флоту, київського «Динамо», ядерного щита та створення вантажної «кравчучки».

А до переосмислення ролі майстра ренегатства у новітній українській історії нас спонукали ось ці його слова:

«За останній час на Донбасі вбили двох солдатів і двох поранили. Говорити про загальну тишу було б перебільшенням. У мене немає претензій ні до Росії, ні до ОРДЛО (виділено нами – ОБ). Вони відстоюють свою позицію, а ми – свою. Але є одна спільна позиція – припинити кровопролиття і встановити мир. А потім всі інші питання вирішувати поступово в інтересах народів, що живуть на непідконтрольних Україні територіях», – сказав наш супердипломат.

Тому переконуємо себе вже третій день, що Леонід Макарович обмовився, що це лише наша залишкова неприязнь до ідеологічно чужого вождя примушує шукати в його миролюбних ініціативах мокрі сліди Сивохо, що справа у надзвичайно гострому зорові Лиса, який визорив у степах донецьких якісь окремішні народи зі своїми непідконтрольними Україні інтересами.

Що знову кляті порохоботи вирвали діда з контексту, що ковід б'є по легенях, а не по мізках.