У вишиванках, практично без масок

Мережі від учора заповнені гарненькими, промовистими і ідеологічно надихаючими (мо', й справді, ще не все втратили?) світлинами представників усіх поколінь українців у вишиванках.

Око відпочило від зеленого брехуна на прес-конференції.

Зворушливо привітали нас з Днем вишиванки іноземні посли, у Полтаві одягли національний одяг пам'ятники панам Тарасові Шевченку, Іванам – Мазепі та Котляревському, Миколі Гоголю, панянці Марусі Чурай, люд хвальковито і гордо дефілював вулицями і звільненими від табу скверами. Свято. 

У цьому, карантинному році святкували вишиваний четвер 21 травня, оскільки й Україна, й світ домовилися ушановувати традиційний український символ у третій четвер травня. Це вже вп'ятнадцяте, напівювілейно, бо ще у 2006 році просунуті студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича одного дня усі прийшли на заняття у нашому одязі, започаткувавши його всесвітнє празникування.

Ваш, шановне панство, автор посміє принагідно похвалитися, що у вишиванці провів практично усе дитинство – простенька біла сорочечка з нашитим вздовж ґудзиків та на обшлаги рукавів орнаментом навіть на суттєво зросійщеній Сумщині у п'ятдесяті роки минулого (ох…) століття була одежею повсякденного вжитку. Ну, хіба ретельніше пралася до низки радянських свят, коли жовтеня-піонер мало зі сцени сільського клубу надихати краян віршами про партію, буряки рядочками і живішого за всіх живих насельника мавзолею.

А передня світлина… Сподіваємося, що маразм таки ненадовго.