Ця війна, серед іншого, показала колосальну різницю між українцями та росіянами. Як і різницю між державами щодо своїх громадян.
На росії все тримається виключно на страху. Влада ділить громадян (певно, що вже підданих – прим. ред.) на тих, хто переслідує, і тих, кого переслідують. Цінність людського життя там дорівнює нулю.
В Україні страх не працює. Мають цінність гідність і рівність. Так, іноді ми маємо надмірну конкурентність, але війна все вирівняла перед ризиком загальної небезпеки (тобто, геноциду – прим. ред.).
Ми бачимо, як з'явилася справжність: у президента Володимира Зеленського промови – бездоганні, мери показали абсолютну єдність та відданість містам і жителям (незалежно від того, хто якою мовою говорить), розбіжності між владою та опозицією знято. Певно всі відчули на собі, що наше суспільство взагалі – моноліт.
Ну, а Збройні Сили України, які мають за останні роки довіру на рівні Церкви, тепер стануть лідерами як інститут. Це без перебільшення досягнення на роки.
Україна бореться за своє майбутнє, а росія вивалює через війну свої комплекси минулого. В Україні говорять про те, як знизити податки та тому подібні прогресивні речі, тобто як розвивати країну після війни. Натомість на росії – про полювання на "націонал-зрадників".