Україна продовжує віддавати мільярди на окуповані території
Окуповано, але оплачено: феномен українських адміністрацій-привидів.
Україна тоне — і не лише в крові своїх громадян, а ще й у звітах, преміях та «високих досягненнях у роботі». Країна воює за виживання, а влада — за стабільність власних окладів. Іронія в тому, що поки фронт рухається, чиновницькі зарплати стоять непорушно.
Очевидно, що з такими витратами перемогу не здобувають. Зате дуже непогано освоюють бюджети. Бо для значної частини чиновників війна — це не трагедія, а бізнес-модель: чим довше вона триває, тим довше зберігаються посади, премії та службові авто. А українці? Українці мовчать. І, схоже, шанс відтягнути цих паразитів від бюджету вже майже втрачений.
Ось, наприклад, Донецька область — 71% території окуповано. Багато міст стерті з карти, над адмінбудівлями давно майорять російські прапори, але… адміністрації продовжують існувати. На папері. Разом із зарплатами, бюджетами й навіть коштами на благоустрій — бо ж клумби у зруйнованому місті самі себе не посадять.
Очільник Покровська, який замість підготовки оборони займався квітами й бруківкою, коли ворог уже стояв на околицях, отримує в середньому 116 тисяч гривень на місяць плюс близько 100 тисяч премії і ще 10 тисяч — «за високі досягнення». Видно, квіти в зоні бойових дій — це новий стандарт героїзму.
А от Торецька адміністрація, де місто окуповане з 2025 року, взагалі відмовилась назвати зарплату свого очільника. Мовляв, ця інформація «не становить суспільного інтересу, але може зашкодити обороні України». Правда ж смішно? Мені таке саме писали і з Пирятина: мовляв, якщо росія дізнається про премії — оборона впаде. Логіка залізна.
При цьому на 2026 рік Торецька адміністрація заклала понад 33 мільйони гривень на зарплати чиновникам окупованого міста. Окупованого. Міста. Яке не контролюється Україною. Але папери — живі, бюджети — дихають, зарплати — квітнуть.
І тут на сцену виходить наш мудрий вождь Володимир Зеленський, який торік змінив законодавство так, що зарплати чиновників не залежать від того, окуповане місто чи ні. Тобто держава свідомо дала зелене світло на витрату мільярдів на органи влади, що існують виключно у файлах і звітах. Віртуальна держава — цілком реальні гроші.
Ще більший маразм у тому, що в районах і містах, окупованих ще з 2014 року, теж сидять чиновники й працівники міськрад, які досі отримують зарплати. Частина з них давно живе в окупації, дехто зрадив країну — але платіжка приходить стабільно. Бо посада ж є.
А тепер додайте до цього бюджети кожної окупованої громади: кошти на благоустрій, висвітлення діяльності в ЗМІ, закупівлі, логотипи, послуги — весь набір для міста-привида. І помножте це на всі інші області з «громадами на папері».
Країна тоне. Але замість того, щоб витягати її, «слуги народу» не просто тягнуть нас на дно — вони розбирають і грабують навіть те, що вже пішло під воду. А українці мовчать. Іронія в тому, що в цій історії найбільш стабільне — не фронт і не економіка, а апетити влади.
На фото — зарплати очільників адміністрацій Донеччини.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
