Україна програла інформаційну війну

ВІЙНА
12 червня, 13:45
Україна програла інформаційну війну
Фото: Facebook

І невдовзі може програти війну безпосередньо на полі бою. Адже кількість наших захисників не збільшується, а зменшується щодня.

І, звісно, провалена інформаційна кампанія щодо мобілізації... Це не песимізм, не прогноз, не побоювання, не гайп, не маніпуляція, це констатація факту: ми (Україна) програли інформаційну війну; далі — за пунктами:

  • Майже рік без міністра інформаційної політики.

У державі, що веде екзистенційну війну на виживання у XXI столітті, майже рік (у липні буде) немає міністра культури та інформаційної політики. Робиться все для того, щоб остаточно вбити це міністерство як державну інституцію. Тим часом наш ворог чи не найбільше, на ряду зі зброєю, вкладається в культурну політику та інформаційні спецоперації.

  • Комунікація влади із суспільством повністю провалена.

Стратегія комунікації преЗедента із суспільством — це Telegram-канали, які дуже часто несуть відверту дезінформацію. Відповідей на питання від народу, які з 2022 року висять дамокловим мечем над преЗедентом та його оточенням — досі нема (а Кирило Тимошенко в освоєнні державних бюджетів — знову є).

  • Телемарафон — дохла коняка, з якої ніяк не злізуть.

Ще один «канал комунікації» влади із суспільством — загальноукраїнський інформаційний телемарафон «Єдині новини», запущений 24.II.2022, у 2024 році був названий Державним департаментом США у його звіті про дотримання прав людини — порушення права на свободу слова.

У Держдепартаменті також заявили, що деякі спікери, які критикували уряд, були занесені до «чорного списку» урядових програм, і що журналісти-розслідувачі, які критикували Банкову, ставали мішенню негативних кампаній у соціальних мережах, в тому числі через «дружні» до уряду канали. Влада України ці повідомлення так і не прокоментувала!

  • Повернення до часів Віктора Януковича: переслідування журналістів.

Повідомлення Держдепу влада не коментувала та уваги на них не звертала, зате систематично переслідувала, незаконно стежила. І навіть вдавалася до побиття українських журналістів — застосувала методи, які востаннє Україна бачила за часів Януковича.

Такі методи тиску проти ЗМІ та журналістів знаходяться під мікроскопом Європейської комісії та країн-членів ЄС, бо це суперечить принципу правової держави. Очевидно, що це не наближає нас, а лише віддаляє від вступу до ЄС.

  • Відсутність промоції української культури у світі.

За 2 роки повномасштабної війни, на державному рівні майже нічого не зроблено для системної промоції української культури у світі (крім дозволу Льошику Арєстовічу виїхати за кордон і розказувати там про «маленьку українську культуру»), тоді, як РФ невпинно нарощує свою присутність. Зокрема, у літературі.

Українські державні інституції не ведуть активної політики щодо просування української масової літератури: не створено мережі книгарень для тимчасової еміграції. (Вони читають російські книжки, яких там повно).

Також не налагоджено співпрацю з європейськими колегами щодо організації турів/виступів наших письменників. (Наші митці самі знаходять заходи, або їх запрошують, державної систематичної роботи на їх підтримку не ведеться).

Крім того, українські письменники все більше мобілізуються, йдуть на фронт, не мають часу і бажання (без підтримки держави) виїжджати за кордон — доносити українські наративи. Тим часом російські — їздять світом й розказують про «вєлікую русскую культуру» і «хароших русскіх».

  • Іномовлення. Голос держави у світі.

Іномовлення має бути промоцією національних наративів у міжнародному інформаційному просторі (англійською мовою). Тут м'яч росіян давно в наших воротах. Москва давно, професійно, послідовно й успішно використовує іномовлення для просування своєї пропаганди у світі, вкладаючи в це шалені ресурси.

Іномовленням України називають телеканали «Дом» та «FreeДом», які працюють здебільшого на внутрішню аудиторію, українською та російською мовами. Нагадаємо, хто працював над «стратегією іномовлення» — горезвісний Льоша Мацука і той самий Кирило Тимошенко.

  • Російське ІПСО.

Російським ІПСО наша влада любить називати що завгодно, лише не реальне російське ІПСО. Від даних світових розвідок про початок повномасштабного вторгнення до «слухів» про звільнення генерала Валерія Залужного — то все російське ІПСО — казали 5-6 ефективних менеджерів і Зеленський.

Тим часом реальне російське ІПСО заходило до українського простору знову і знову, так просто і безперешкодно, як російські танки через Чонгар. Тож, сьогодні маємо відкочування у всіх напрямках: від масованого повернення «русскаґо язика» — до проваленої мобілізації, на що також успішно спрацювали російські інформаційно-психологічні спецоперації.

Саме вони зробили так, що чимало українців бояться тепер ТЦК-шників більше за російських окупантів. А українська влада лише сприяла роботі російських балалайок, повністю проваливши інформаційну політику щодо мобілізації.

І мова не про мотивацію (більше не вірте, що можна мотивувати тих, хто ладен втопитися у Тисі, лише б не піти захищати країну, їм просто не потрібна Україна і крапка), а про комунікацію з притомною частиною суспільства. Саме вона врешті й так пішла, і піде ще мобілізуватися, але «осад» від проваленої мобілізації, від відсутності діалогу влади із народом — залишиться.

  • Війна із «порохоботами».

РФ, як вже було вище сказано, вкладає величезні ресурси в інформаційну, діджитал та кібервійни. ФСБ контролюють всі свої ресурси, включно з Telegram, в якому наша влада створила офіційні комунікації та бореться не з росіянами, а з українською опозицією.

Взагалі, складається враження, що Зе-влада набагато більше ресурсів витрачає саме на війну з так званими «порохоботами», а не з російськими пропагандистами. Представників партії опозиції, наприклад, ви не побачите на Зелемарафоні, зате ви можете побачити там «хароших русскіх».

Діалог Міши Подоляка з представником партії ЄС, яка відстоює прийняття законів у національних інтересах України, не побачите. Зате побачите його балаканину з Юлією Латиніною, яку, слава Богу, поставив на місце Віталій Портников — лауреат Шевченківської премії — ще однієї української традиції, до речі, та інституції, яку Зеленський-Єрмак намагалися знищити у 2023 році, вперше за історію незалежної України не вручивши найвищу творчу відзнаку до дня народження Шевченка.

Закриття проросійських ротів секті «свідєтєлей Арєстовіча» — не побачите, зате побачите регулярні медіазвіти для Офісу Президента, в яких аналізують згадки топчиновників у медіа, а будь-яку критику в бік влади називають «атаками порохоботів». На Банковій панує параноя!

Мабуть, достатньо, хоча можна було б (на жаль) ще продовжувати цей список довго. Абсолютно очевидно, що станом на сьогодні — ми програли інформаційну війну.

Програли на державному рівні. Однак активна частина українського суспільства несе цей тягар на собі, і на цьому все ще якось тримається: окремими бульбашками, ентузіастами, патріотами.

Як колись тримався на волонтерах наш фронт, коли був голий, босий та без підтримки західних партнерів. Десь в такому стані наразі наша інформаційно-культурна війна.

Автор : Оксана Байло
Читайте також:
Політика
Елітність не передається у спадок від батька до сина. Еліта сама себе створює навчанням, самонавчанням, самовихованням.
вчора, 20:31
Політика
На превеликий жаль, «невідворотний» шлях України до Північноатлантичного альянсу вимощений невизначеністю. Не всі держави-члени «за».
14 липня, 17:21
Світ
в Atlantic Council назвали п'ять причин
12 липня, 10:35
Економіка
Зе-банда блазнів, крадії, колаборантів і зрадників наживається на горі українців. Влада збагачується поки громадяни зводять кінці з кінцями.
10 липня, 20:35
Війна
Російська агресія проти України триває 11-й рік поспіль. Однак лише зараз наші захисники стали відчувати брак особового складу й зброї.
10 липня, 08:20
Світ
45-й президент США закриває рота пресі й суспільству щодо жахливих образів, які будуть породжені його планами. Він огидно грає на емоціях.
09 липня, 14:56