Українцям потрібна довга пам'ять і міцне військо.

Майже тиждень минуло відтоді, як наш «старший братик» розбомбив Охматдит у «матері городів руських». Добре, що пам'ятають ще сей злочин.

А про інші злочини «старшого братика» в нас забули.

Чи майже забули. Бо хто згадує винищення в Києві українців солдафонами Муравйова. Навіть Голодомор не дуже то згадують - часто без прив'язки до «старшого братика».

Але я не тільки про нашу коротку пам'ять щодо останнього. Я й про інше.

У нас це не можуть засвоїти. Вже тисячу років. Прикладів тут можество нечислене. Але наведу один приклад з давньоруських часів. Діялося це в 1075 р. Літописець пише 

«…прийшли посли із Німців до Святослава (тоді цей князь не зовсім законно узурпував київський престол - П. К.), і Святослав, величаючись, показав їм багатство своє. Вони ж, побачивши незчисленне множество злота, і срібла, і паволок, сказали: «Воно за ніщо ж є, бо се лежить мертве. Військо є лучче за се, бо мужі добудуть і більше од сього».

Цей уривок поданий у моралізаторському ключі. Мовляв, нема чого хвалитися багатством. Воно є «мертвим». Краще на гроші найняти добре військо, так повчають німецькі посли. Хороші воїни при потребі добудуть багатство. Справді руські князі, сидячи в Києві, мали чималі скарби (торгівля київська давала великі доходи!), але при цьому не приділяли достатньо уваги військовій справі. Це стосувалося не лише Святослава, але і його попередника Ізяслава.

Літописець, розповідаючи про німецьке посольство, звертається до біблійного прикладу. Пише: «Так похвалився (мається на увазі похвалявся багатствами – П. К.) Єзекія, цар іудейський, перед послами царя вавілонського [Меродахбаладана], а все його було забрано у Вавілон. Так і по смерті сього [Святослава] всі маєтності [його] розсипались нарізно!»

Але хто слухав літописця...