Урок для Києва: чому Молдова змогла, а Україна — поки ні

Учора Мая Санду звернулася до нового Парламенту Молдови. І я все більше розумію, що країна, над громадянами якої ми колись посміювалися в анекдотах, несподівано змогла народити справжню політичну лідерку.

Бо Санду спромоглася:
– успішно попрацювати міністеркою освіти у 2012–2015 роках (посада, яка рідко приносить політичні дивіденди);
– у 2015-му програти президентські вибори, але не метушитися, а продовжити гнути свою лінію з нещодавно створеною партією PAS («Дія і солідарність»);
– у 2019-му стати прем’єркою уряду дуже сумнівної конфігурації, що, як згодом виявилося, допомогло усунути від влади тодішнього «хазяїна Молдови» Плахотнюка;
– у 2020-му реваншуватися на президентських виборах, у 2021-му підтвердити результат на парламентських, сформувавши однопартійний уряд;
– попри великий скепсис і шалені, безсоромні потуги росії, у 2024-му переобратися на президентську посаду, а кілька тижнів тому — попри ще більші сумніви — домогтися нової перемоги PAS на парламентських виборах.

Санду та її партія змогли уникнути корупційних скандалів, непотизму й популізму, не вдалися до технологій «законного підкупу», поступово просуваються за єврокластерами, ризикнули ускладнити голосування для мешканців Придністров’я та арештували того ж Плахотнюка. Водночас вони послідовно й щиро підтримують Україну.

Молдова довела: можна інакше. Так, вплив іноземних партнерів і діаспори відчутний, але головне — знайшовся суб’єкт, який взяв відповідальність на себе, переміг і захистив свою перемогу.

Так, на останніх виборах у Санду був козир — «або PAS, або росія», але його ще треба було вміти використати. І вона це зробила.

Учора вона знову сказала до парламенту:
«Ми всі повинні усвідомлювати, що період, який ми переживаємо, є найскладнішим від часу здобуття незалежності… Працюймо разом — з вірою — щоб Молдова стала домом миру і надії для всіх своїх громадян».

Джерело