В 1992 РОЦІ УНСО ПРОДОВЖИЛА БОРОТЬБУ ЗА СОБОРНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

ІСТОРІЯ
26.12.2021, 12:53
В 1992 РОЦІ УНСО ПРОДОВЖИЛА БОРОТЬБУ ЗА СОБОРНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
Фото: google

Інтерв’ю політв’язня, сина Головнокомандувача УПА – Юрія Шухевича

Юрій Романович Шухевич народився у відомій українській родині Шухевичів у с. Оглядові на Львівщині 28 березня 1933 р. У 1944 році, в 11-річному віці, з другим приходом Червоної армії на західноукраїнські землі був заарештований і разом з матір’ю засланий у Сибір.

У 1946 р. Юрія відлучили від матері й помістили в дитбудинок для дітей «ворогів народу» на Донбасі. Двічі тікає і добирається додому, де його знову хапають. З 1948 року над 15-річним Юрієм розпочинається судовий процес, і з настанням 16-річчя, Юрій Шухевич засуджений радянським режимом на 10 років тюрми у Володимирі виключно за національно-визвольну діяльність його батька – Романа Шухевича, командира УПА, від якого він не відмовився, як не намагалися до цього його схилити каральні служби окупантів.

В 1992 РОЦІ УНСО ПРОДОВЖИЛА БОРОТЬБУ ЗА СОБОРНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ_1

В 1954 р., відбувши шість років тюремного ув’язнення (якщо не рахувати років дитбудинку), він підпав під дію закону про амністію неповнолітніх, однак знову був заарештований за протестом Генерального Прокурора СРСР. У 1958 р., після закінчення 10 річного терміну ув’язнення, ОСО МВС СРСР повторно засудило на нові 10 років у таборах суворого режиму на основі «тюремної справи», використавши за «свідків» провокаторів і тюремних наглядачів.

У серпні 1968 р. Шухевич був звільнений і через заборону жити в Україні поселився в Нальчику Кабардино-Балкарської АРСР, де працював електромонтером. У березні 1972 р., з посиленням авторитарного режиму в СРСР, був заарештований втретє і засуджений на 9 років ув’язнення та 5 років заслання.

Після короткочасного перебування в мордовських концтаборах, Шухевич був заарештований і ув’язнений вчетверте (1973 р) і засуджений на 10 років тюремного 22 ув’язнення та 5 років заслання. До 1978 р. перебував у Володимирській тюрмі, звідки був спрямований до Чистопольської тюрми.

Ю.Р. Шухевич брав активну участь у кампаніях за надання ув’язненим статусу політв’язнів, домагався права на виїзд з СРСР і став членом Української Гельсінської Групи. У березні 1982 р. Ю.Р. Шухевич був висланий на заслання в Тюменську область. У 1988 р. (Юрію Романовичу 55 років) закінчився термін заслання у Сибір.

 Після повної втрати зору в радянських тюрмах, потрапляє у будинок для інвалідів. У 1990 р., у віці 57 років, Ю.Р. Шухевич отримує дозвіл повернутися в Україну. Після проголошення Незалежності України у 1991 р., Юрій Шухевич, на запрошення світових правозахисних організацій та української діаспори, відвідує країни Західної Європи, США, Канаду і поселяється в Україні.

19 серпня 2006 року Указом Президента України Юрію Романовичу Шухевичу присвоєно звання Герой України. В наш час пан Юрій проживає у місті Львові, беручи активну участь у громадському житті . З моменту заснування (з  перервами) Юрій Шухевич був головою політичної партії Українська Національна Асамблея (УНА), Головним командиром Української Народної Самооборони (до осені 2014 р.). В 2014-2019 роках депутат Верховної ради України восьмого скликання.

– Пане Юрію, чому в 1992 р. ви схвалили участь УНСО в Придністровському конфлікті та боці ПМР?

– В 1940 р. територія Придністров’я була приєднана до новоствореної Молдавської РСР без узгодження з Україною, яка в ті часи була під окупацією. В населення того регіону згоди ніхто не питав про ці зміни. Після розвалу СРСР в Придністров’ї, дякуючи прорумунській орієнтації Кишинева, розпочався збройний конфлікт.

Полилася кров, в більшості своїй українська. Конфлікт був вигідний Кишиневу та Бухаресту, які не хотіли втрачати цей промисловий регіон. У війні мала свій інтерес Росія, яка хотіла створити там свій політичний та військовий плацдарм. Але придністровці на початку творення своєї державності орієнтувалися 23 на Україну, до якої хотіли приєднатися.

Розвідка УНСО в ПМР, 1992 рік.
Розвідка УНСО в ПМР, 1992 рік.
Фото:google

Посилали не одну делегацію в Київ, але партноменклатурна еліта на чолі з Кравчуком не подала руку допомоги… Тоді честь України та життя своїх братів взялися захищати хлопці з УНСО. Я гадаю, таким чином вони продовжили справу своїх попередників з ОУН-УПА в боротьбі за Соборну Україну.

 – Яким чином підрозділи УНСО опинилися в ПМР, з ким це узгоджувалося?

Перед тим як відправити хлопців на позиції, робилася розвідка ситуації в краї, переважно під виглядом гуманітарних місій та журналістів. Наша присутність в зоні конфлікту була узгоджена з військово-політичним керівництвом ПМР, рядом громадських організацій проукраїнської орієнтації, Чорноморським Козацьким Військом.

 – В цьому конфлікті Румунія дійсно брала участь?

 Офіційно не втручалася… Але з того боку була інтенсивна пропаганда підтримки війни, намагання зірвати мирні домовленості. Надавалися Кишиневу зброя та боєприпаси, присилали військових інструкторів. Якби не було підігрівання конфлікту Бухарестом, то крові пролилося б менше.

 – Часто недруги закидають, що організація, яку ви очолюєте, воювала в одних шанцях з російськими козаками, ледь не захищали інтереси Москви…

Це звучить смішно та безглуздо. Дійсно, багато козаків з Росії брали участь в тій війні. Вони ділилися на дві категорії: одні їхали туди з ідеологічних причин на кшталт «Захист братів-слов’ян» та поклику козацької крові до війни; інші – просто здобути зброю собі та на продаж, тобто різний набрід.

Карта ПМР з ділянками активних бойових дій
Карта ПМР з ділянками активних бойових дій

Дякуючи агітації УНСО-вців та їх бойовим якостям, ми багатьом з козаків довели, що вони лише іграшки в політиці Москви, сприяли автономістичним настроям серед них. Один з таких – донський отаман П. Малодідов, якого після Придністров’я неодноразово заарештовували за самостійницьку діяльність.

 До наших лав хотів приєднатися навіть відділ терських козаків, кубанці, донці. З часом планувалося віче учасників бойових дій на кордоні Росії та України, але, не склалося… Одним словом, в них там були свої інтереси, в нас свої. Підрозділи російських козаків-добровольців були виведені з ПМР в середині 24 травня, наші лишалися до кінця війни, а деякі хлопці продовжували там робити українську справу й після неї.

 – Ви особисто були в Придністров’ї? Якщо так, які ваші враження?

 На жаль, через свій вік та фізичний стан, зі зброєю в руках я не зміг там захищати українців (сміється), але був запрошений як командир УНСО на віче українців Придністров’я 15 травня 1992 р. То незабутні відчуття…

До с. Рашків з’їхалися тисячі українців з усього регіону. То були робітники, селяни, інтелігенція, представники вояцтва та козаків ЧКВ, котрі приїхали прямо з позицій. Море синьо-жовтих прапорів, були й червоно-чорні, навколо українська мова, співи, панувало величезне піднесення.

УНСОвці на позиції
УНСОвці на позиції
Фото:google

Тоді я зрозумів – цей народ ворогу не перемогти! Незважаючи на роки геноциду, в українців проснувся дух давніх русичів та козацтва, і вони не «малороси» чи «советские люди», а повноцінна нація. Віче охороняли стрільці УНСО. Слово мав я та інші представники організації. Наші виступи отримали одностайне схвалення.  Я ще раз переконався, що ми там потрібні!

 – Пройшло чимало років з того часу… Як ви оцінюєте досвід, набутий стрільцями УНСО на тій війні?

Досвід, здобутий там, знадобився в наступних боях УНСО проти московських окупантів в Грузії, Ічкерії та в сучасній україно-російській війні. Нас почали поважати не лише як політичний рух, а ще й як реальну військову силу, що може постояти за власну державність.

 На відміну від деяких сучасних націоналістичних та псевдонаціоналістичних партій та організацій які нас критикують, ми маємо власну героїчну історію та кадровий потенціал, який завжди поділиться своїм досвідом з новим молодим поколінням борців за УКРАЇНСЬКУ УКРАЇНУ.

Джерело: «УНСО: ПЕРШИЙ ПОСВИСТ КУЛЬ (війна у Придністров’ї, 1992 рік)», упорядник Валерій Пальчик, стор. 29-32.

Читайте також:
Війна
Вся українська генерація і минулого, і майбутнього, і нинішнього об'єдналася проти зовнішнього історичного ворога, яким є росія.
24 квітня, 09:37
Війна
Російська тактика ведення агресії виключно терором не зазнала сильних змін, тому захисники України готові гнати ворога звідусіль.
08 квітня, 21:58
Війна
Українська столиця перетворилася на могутню і добре захищену фортецю, на варті якої стоять і націоналісти-правосекторівці.
12 березня, 18:24
Історія
Ворога потрібно бити там де тільки можливо, а не чекати його покірливо на своїй землі
17 лютого, 19:26
Війна
Топтема на сьогодні – повномасштабна війна і відкрите вторгнення РФ на територію України з Півночі, Сходу та Півдня.
14 лютого, 16:40
Історія
Українці Придністров’я були зраджені та покинуті офіційною «українською» владою
19.12.2021, 13:12