Венеція очима Франческо Гварді

Коли дивишся на картини Гварді, здається, що Венеція оживає: повітря коливається, вода мерехтить, а сонце перетворює місто на міраж.

Франческо Ладзаро Гварді (1712–1793) — італійський живописець, останній великий майстер венеціанського ведутізму XVIII століття. Він народився у Венеції в родині художників: батько, Доменіко Гварді, та брати, Джованні і Нікколо, також займалися живописом. Саме в сімейній майстерні юний Франческо отримав перші уроки мистецтва, а згодом навчався у знаменитого венеціанця Мікеле Марьєскі і, ймовірно, надихався роботами Каналетто.

Життя та епоха
Гварді виріс у Венеції, коли вона вже втратила колишнє велич, але все ще залишалася перлиною Європи. Місто жило музикою, масками та відображенням світла у воді. Художник став свідком її заходу — і перетворив цей момент на вічність у своїх полотнах.

Особливість творчості
На відміну від Каналетто, який писав точні архітектурні види, Гварді не прагнув геометричної ясності. Його Венеція — жива, дихаюча, наповнена туманом, відблисками води та коливанням повітря. Він не фіксував лінії, а передавав враження.

Його мазки вільні, легкі, іноді майже прозорі. Світло у його картинах вібрує, ніби місто розчиняється в ньому. Венеція Гварді — це поезія відображень, де камінь здається рідким, а час — застиглим між небом і лагуною.

Найкрасивіші картини Гварді:

• «Площа Сан-Марко» — місто, що тоне в золоті та повітрі.

• «Вид Гранд-каналу» — плавний рух води, мости та вітрила в променях заходу сонця.

• «Феєрверк на лагуні» — свято, відображене у воді, як мрія.

• «Вид острова Сан-Джорджо-Маджоре» — найтонше рівновагу світла і тіні.