Від демократії до технофеодалізму
Світ опинився у стані страшної невідомості й невизначеності. Нині тільки лінивий не говорить про катастрофу міжнародного порядку.
Ліволіберальна демократія, що «генерує прогрес», скотилася у регрес, який породжує хаос, гальмує розвиток людства і поступається у гонитві конкурентам, зокрема й у технологічній сфері. Комуністичний Китай спростував наративи демократичної переваги Заходу.
Еліти США, але поки не ЄС, усвідомивши небезпеку втрати планетарного домінування, кардинально змінюють стратегію, відкидаючи устрій представницького народовладдя як застарілий інструмент контролю та управління, що не відповідає сучасним реаліям. На зміну демократії приходить ідея неомонархізму.
Це своєрідне, вивернуте на спід, повернення до монархії нового типу, де роль еліти (аристократів, феодалів) відіграють корпорації та технологічні гіганти, а роль монарха призначений господарями цих корпорацій «гендиректор». Тому не дивуйтеся поведінці 47-го господаря Білого дому і секти трампістів.
За планом ідеологів нового феодалізму (який просувається під прапором технократії та технологічного прогресу), люди будуть поділені на тих, хто приносить користь (але це ті, хто виробляє нові технології) і для них будуть створені відповідні умови та можливості, і на тих, хто не приносить користь, а лише споживає. Вони будуть ізольовані.
Для них буде створено певну віртуальну реальність, своєрідний цифровий концтабір із системою соціальних балів та тотального контролю. Отже, якщо ви гадали, що втілити у життя Орвеллівську антиутопію неможливо (радимо прочитати книгу «1984»), то помилялися.
Злам старого порядку та насадження нового має відбутися у найближче десятиліття. Передбачається, що одним з основних інструментів встановлення нового світового порядку стане штучний інтелект, який має досягти такого рівня розвитку, щоби замінювати людину практично у всіх сферах життєдіяльності.
За технократичним трендом, стоять цілком конкретні люди та плани. Знайомтесь, 51-річний Кьортіс Ярвін, менш відомий як неосіоніст Менцій Мольдбаґ, — американський блоґер єврейського походження та ідеолог неореакційного руху «Темне Просвітництво» (Dark Enlightenment).
Саме його хворі погляди на світ стали основою нової ідеологічної доктрини адміністрації президента Дональда Трампа. Провідним адептом ідей Ярвіна виступає віцепрезидент Джеймс Венс, який може змінити Трампа на посаді на наступних виборах (у разі перемоги, звісно ж).
Прикметно, що самому Трампові відведено роль тарана для зламу старого ліберально-демократичного порядку, як усередині США, так і на міжнародній арені та розчищення місця для майбутнього «монарха» (хоча таким Трамп явно бачить себе). За хаосом має прийти новий порядок — технократичний неофеодалізм.
Ярвін вважає демократію неефективною та приреченою на поразку систему, стверджуючи, що вона «призводить до державного безладу і нездатна забезпечити стабільний порядок, оскільки реальна влада належить не народу, а елітам». Реакційний ідеолог секти трампістів пропонує замінити демократію централізованою системою управління, схожою на корпоративну структуру, де країною керує «генеральний директор» або «монарх».
Це, на його думку, забезпечить ефективність та порядок, мінімізуючи політичні конфлікти. Ярвін виступає за вкрай радикальну реформу держави (як колись французькі якобінці й комунари чи московитські більшовики), включаючи звільнення всіх державних службовців і заміну їх лоялістами, щоб усунути бюрократію та «перезавантажити» систему управління.
«Для досягнення стабільності потрібна сильна авторитарна влада, вільна від диктаторської фобії. Найкращими, як на мене, слугують історичні приклади та сучасні авторитарні моделі, такі як Сінгапур чи Об'єднані Арабські Емірати. США можуть не лише запозичити їхній досвід, а й масштабувати його», — наполягає неосіоніст Менцій Мольдбаґ.
Ось тому він і симпатизує нуворишам в особі техно-олігархів (ідеологам нового технократичного світоустрою — Пітеру Тілю та Ілону Маску, — які двічі привели Трампа до влади). Ярвін та його однодумці переконані, що еліти із Кремнієвої долини здатні ефективно управляти суспільством, якщо звільнити їх від демократичних обмежень (система стримувань і противаг у США).
Такий технологічний елітаризм припускає, що суспільство має керуватися виключно й тільки «технологічними геніями», які довели свою компетентність через успіх на ринку. Еліти, подібно до генеральних директорів корпорацій, ухвалюватимуть рішення за народ, забезпечуючи порядок і прогрес, але позбавляючи його політичної влади.
Маси, електорат, соціум у цій системі — пасивні споживачі, які перебувають під суворим контролем у цифрових концтаборах та позбавлені права голосу. Натомість еліта визначається через самовідбір над ринком і внутрішню кооптацію, без участі широкого загалу чи демократичних інститутів.
На закінчення відзначимо, що ми не бачимо в ідеях Ярвіна чогось несподіваного. По суті, цей ідеолог неофеодалізму пропонує вивести з-за лаштунків реальних «сильних світу цього осіб» та висунути їх на передній план, як було після Першої світової війни.
Він пропонує позбутися застарілої декорації під назвою демократія, закостенілої від бюрократії, що розрослася, і непотрібних, на його погляд, корумпованих структур, які гальмують розвиток своїми умовностями, прийнятими для заспокоєння мас: загальні вибори, права людини, міжнародне право, свобода слова тощо. Це відповідає первинним ідеям більшовиків до епохи сталінізму.
Нова технологічна еліта, чиї інтереси не перший рік у голос озвучує Ярвін, вважає шкідливим небажання старої європейської еліти (панівних сімей і аристократичних кланів), що зручно пригрілися за демократичною вивіскою, змінюватись у відповідність до нової дійсності, породженої технологічною революцією XXI століття. Звідси неминучий конфлікт, який ми сьогодні спостерігаємо.
Що стосується самої Америки, де встановлено жорстку просіоністську диктатуру, можна очікувати або симбіоз єврейського домінування і технократичного неофеодалізму, або різке розмежування, яке призведе до ліквідації сіоністського диктату. І, як наслідок, — закриття близькосхідного проєкту під назвою «Ізраїль».
Не виключений і зворотний процес — ліквідація ізраїльського державного утворення на Святій Землі через внутрішні суперечності чи дії зовнішніх акторів, спровокованих агресивним сектантським сказом самих сіоністів. Тоді, як наслідок, — цілковита деградація сіоністського диктату на Заході.
А проте, як уже повідомляла медіаагенція «Останній Бастіон», внутрішній хаос у США лише сприяє автократам у всьому світі. Дії Трампа спричиняють міжнародну нестабільність, створюють сприятливі умови для диктаторів, які прагнуть знищити демократичні інститути.
