Війна проти України може спровокувати розпад росії.
Чи це реально ? І в чому інтерес Заходу ?
The Financial Times опублікувала матеріал із міркуваннями про те, чи може війна розв'язана Москвою проти України спровокувати розпад росії.
Прихильників цієї версії умовно можна поділити на три категорії, пише видання.
По-перше, це стратеги та полемісти у Москві. Вони, звісно, хочуть, збереження країни.
По-друге, консерватори у США, а також Центральній та Східній Європі. Вони передбачають розпад того, що їм видається історичною аномалією – багатонаціональною, авторитарною імперією, яка, на відміну від її європейських аналогів, не загинула у ХХ ст.
Зрештою, вчені та письменники, як на росії, так і на Заході, які не мають політичної зацікавленості в тому чи іншому результаті, але бачать реальну можливість розпаду росії. І говорять про загрозливі наслідки, які може спричинити цей процес.
Розмови про дезінтеграцію росії можуть здатися дивними у той момент, коли путін розширює свою імперію, анексуючи українські території.
Але в інтерв'ю італійському журналу Limes російський фахівець із зовнішньої політики Сергій Караганов висловився з цього питання, коли його запитали, чи може тривала війна в Україні спровокувати розпад росії:
«Ми знаємо, що така можливість існує, і ми відкрито її обговорюємо… Ми також знаємо, що вперше після холодної війни деякі західні держави відкрито ставлять за мету розділити росію».
Захід, звісно, не вважає, що веде війну з росією. Але, на думку Караганова, та залучена в «екзистенційну» боротьбу із Заходом, у якій має перемогти: «Йдеться про виживання країни».
Погляди Караганова загалом відбивають антагоністичний, антизахідний спосіб думок російської політичної та військової еліти. Це як мінімум дозволяє говорити про примарні перспективи швидкого врегулювання військового конфлікту в Україні.
Американські та європейські консерватори
В останні місяці в американських журналах з'явилося кілька есеїв, де висловлюються думки на підтримку поділу чи радикальної реорганізації росії.
Ось одна з них, «Деколонізувати росію», нью-йоркського автора Кейсі Мічела.
Посилаючись на мемуари колишнього директора ЦРУ Роберта Гейтса, Мічел пише, що під час розпаду СРСР 1991 р. Дік Чейні, який тоді був міністром оборони в адміністрації Джорджа Буша-старшого, «хотів побачити демонтаж не лише Радянського Союзу та Російської імперії, а й самої росії, щоб вона більше ніколи не могла знову загрожувати світові».
Мічел перераховує регіони, які оголосили «суверенітет» під час розвалу СРСР – від Республіки Комі та Татарстану до Удмуртії та Республіки Саха (Якутія). Частково цей процес запустив Борис Єльцин, який 1990 р. заявив регіонам: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути».
За путіна Москва повернула контроль над усіма регіонами. Частковим винятком стала Чечня, де кадирову дозволено управляти республікою як особистою вотчиною за умови збереження лояльності путіну.
Мічел вважає, що потреби у розподілі росії може і не виникнути, якщо країну вдасться модернізувати та відновити як демократичну федерацію.
Зовсім іншу думку висловлює Януш Бугайський із Jamestown Foundation. Він вважає, що розпад росії може спровокувати міжетнічні та територіальні конфлікти, але також призвести до «появи кількох життєздатних держав із досить високим рівнем політичної стабільності» – наприклад, у середньому Поволжі, на Уралі та в Сибіру.
Дослідники та письменники
Історик Владислав Зубок вважає, що якщо росія буде змушена укласти невигідний для себе мирний договір, то навіть у цьому випадку протягом деякого періоду Україні та Заходу доведеться співіснувати з ослабленою та приниженою, але все ще авторитарною російською державою.
Західні політики мають швидше готуватися до такої можливості, ніж мріяти про колапс у Москві.
Тим часом ще в 2013 р. письменник Володимир Сорокін випустив роман «Теллурія», де йдеться про розпад росії (як, втім, і Європи).
путінська авторитарна система зрештою припинить своє існування, вважає ад'юнкт-професор політології Джуліан Спенсер-Черчілль із монреальського Університету Конкордія. Встановлення у Москві ліберального режиму прискорить відцентрові процеси.
Але росія етнічно і лінгвістично однорідніша країна, ніж СРСР, тому катастрофічний розпад країни видається Спенсер-Черчіллю малоймовірним.
Однак очі на малонаселені регіони Далекого Сходу може покласти Китай, зазначає він. Зараз Пекін товаришує з Москвою, але в майбутньому може побажати повернути території, які довелося віддати царській росії у XIX ст.
І це породжує нове питання: враховуючи те, що Китай на Заході розглядають як головного конкурента в нинішньому столітті, чи не зацікавлені західні уряди у збереженні стабільної, єдиної росії більше, ніж її розпад?
