Будь-які пацифісти, говорячи про необхідність миру, насправді призводять усе до стану війни. Вони провокують її своїм безглуздим утопізмом.
В аналізі політичної реальності не має місця сентиментальна моралізація та гуманістична риторика. Завжди треба давати чітку та реалістичну картину соціально-політичних процесів, відмовившись від утопій та побажань.
Це без сумніву, допомагає зрозуміти, що відбувається. Так, у науковій спадщині Карла Шмітта, якого цікавили критичні ситуації, є чіткий двоподіл війни на «тотальну» та «обмежену» (або «війну форм»).
Зрозуміло, що завжди були присутні природні культурні, історичні, державні, національні та інші відмінності народів Усе це призводило до непорозумінь, ворожості, конфліктів.
Тому війна неминуча, як і різниця між народами та їх культурою. Так ось, «тотальна війна» є наслідком, коли держава перестає відстоювати свої власні інтереси.
Тоді виникає безумство та Bellum omnium contra omnes. А ще ж є «війна форм», коли держава чітко себе окреслює та має двоподіл «друга-ворога» і у цій ситуації війна ведеться за чіткою стратегією.
Це найменше зло! Тому теоретичне визнання неминучості війни наперед оберігає народи від її «тотального» варіанту.
Війна — це обов'язковий стан для здобуття миру, оскільки мир є не даність, а завдання. Це — мета, і ця мета досягається, на жаль, лише через війну...