Назвавши вулиці нашими іменами – повертаємо собі символічну власність на свою землю. Інакше в Україні завше буде присутність чужого.
Що таке деколонізація, чому вона важлива і як буде здійснюватися згідно закону? 21 березня Верховна Рада ухвалила закон, який надає процесам деколонізації, що тривають в Україні, легітимну рамку та визначає дієві механізми.
Після підписання президентом це буде вже не лише сукупність громадських ініціатив (їх актуальність не зменшується!), а цілеспрямована державна політика. Тобто, маємо ситуацію, аналогічну із декомунізацією: старт стихійного ленінопаду, ухвалення пакету законів, реалізація їх за участі органів влади та громадськості.
Та це й не дивно, адже деколонізація є логічним продовженням декомунізації, як наступний етап після позбавлення від комуністичної спадщини. Ось тому й механізми нового закону запозичені від тих, які були ухвалені у 2015 році та забезпечили очищення України від символіки СССР.
Потреба такої політики обумовлюється не лише прагненням відновити історичну справедливість, коли ми позбуваємося насадженого нашій країні ззовні окупантами, того, що витісняло пам'ять про українське минуле та традиції. Головний мотив нині – безпека.
Росія використовує власну імперську спадщину для збереження, відновлення та посилення імперського впливу на нашу державу. Спільні назви вулиць та населених пунктів, пам'ятники, однакові традиції для неї аргумент на користь тези, яка лежить в основі нинішньої агресії: «Українці – один народ із росіянами».
Якщо "один народ, значить", Українська держава – помилка, або непотрібна і шкідлива вигадка чи то австрійського генштабу, чи Лєніна, чи НАТО. Тому деколонізація в Україні нині — це позбавлення від імперської спадщини, яка використовується для відновлення імперського впливу.
Саме на це спрямований ухвалений вчора парламентом законопроєкт №7253 "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії":
Визначаються правові терміни, пов'язані з російською імперською політикою та її пропагандою. Російська імперська політика засуджується, її пропаганда забороняється (це стосується всіх форм російської державності від Московського царства до РФ, включаючи СССР).
Забороняється пропаганда символіки російської імперської політики, окреслюються винятки. (Увага! Структура цих статей закону подібна до структури відповідних статей закону про декомунізацію).
Законом визначено перелік історичних форм існування Росії: Російське царство (Московське царство), Російська імперія, Російська республіка, Російська держава, Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Російська Федерація.
Визначені характеристики діячів, що пов'язані із насаджуванням російської імперської політики: обіймали керівні посади в органах влади і управління, політичних організаціях, партіях, збройних формуваннях Росії, територіальних утвореннях, адміністративно-територіальних одиницях, у тому числі невизнаних, що створювалися під час реалізації російської імперської політики на окупованих, анексованих чи в інший спосіб зайнятих Росією, (у всіх її історичних формах) і брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики, працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів.
Символами російської імперської політики визнаються:
Винятки стосуються символів, присвячених особам, пов'язаним із захистом політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитком української національної державності, науки, культури або з культурою поневолених народів Російської Федерації. Відтак публічний простір України позбудеться слідів присутності російської імперської пропаганди.
Памятники та інші зображення мають бути демонтовані. Об'єкти (географічні назви, об'єкти топоніміки, назви організацій, торгові марки і так далі) мають бути перейменовані, а юридичні особи (партії, громадські організації тощо) в разі порушення вимог закону за поданням МінЮсту підлягають судовій забороні.
Закон ще має підписати Президент, а затим – набуде чинності через 3 місяці після офіційного опублікування. Після цього розпочнеться відлік строків виконання вимог закону:
Парламент за поданням органів самоврядування, військових адміністрацій та рекомендаціями Інституту національної пам'яті перейменовує населені пункти і райони відповідно до вимог закону. Національна комісія зі стандартів державної мови оприлюднює перелік населених пунктів, назви яких не відповідають стандартам державної мови, Верховна Рада їх перейменовує на підставі рекомендацій комісії.
Закон не лише зобов'язує органи влади включитися у цю важливу роботу, але й дає важливі інструменти громадськості, кожному небайдужому. Тому роботи справді вистачить усім і вона може об'єднати усіх українців, які хочуть жити у незалежній процвітаючій державі.
Свого часу декомунізація стала чи не найобговорюванішою реформою. Адже щодо кожної нової назви вулиць, провулків, скверів, сіл та міст відбувалися громадські дискусії.
Громадяни не просто шукали нові назви, це була масштабна розмова про цінності, про добро і зло, про невідворотність покарання за вчинені, хоч і незасуджені у звичному порядку злочини. Таким став наш "антикомуністичний Нюрнберґ".
Декомунізація в Україні була запізнілою, але все ще вчасною політикою, яка дозволила нам зупинити невідворотний маховик правила "непокаране зло зростає". Росія ж після "демократичної миті" на початку 1990-х, свідомо повернулася на звичний і необхідний для її існування як імперії шлях автократії, тоталітаризму, воєн та злочинів проти людяності.
Але декомунізований простір та – як ми побачили – modus vivendi українців сприяли тому, що росіяни блукали нашими територіями, панічно шукаючи звичні їм "кіровські" та "лєнінські", марно очікуючи привітного прийому. Ми ж знали, кого і що захищаємо, бо вже до того, назвавши вулиці нашими іменами, повернули собі символічну власність на свою землю.
У деколонізації ми поглиблюємо цю глобальну задачу із самоідентифікації, пошуку себе справжніх. Відкриємо забуті імена великих воїнів та творців, для вшанування яких звільняться просторі і красиві вулиці наших міст, досі окуповані росіянами; адже війни виграють ті, хто знає і ворога, і себе.