Війною Кремль підіймає власні ставки, щоб здатися самодостатнім
Для будь-якої влади РФ самовизначення сусідів — цвях у труну неоімперської державності.
Чому Кремль так болісно сприймає процес самоідентифікації постсовєцьких держав? — Я вже колись писала на цю тему, але ще раз напишу...
Кремль все ніяк не може зрозуміти, що всі постсовєцькі держави сьогодні розвиваються як національні! Думаю, російська влада так болісно сприймає процес самоідентифікації колишніх країн СССР не тільки через геополітичні амбіції. Але і через острах самоідентифікації неімперська і нерадянської Росії. А це неминуча перспектива для РФ.
По суті, навіть до війни відносини Росії з пострадянськими країнами будувалися за принципом "історичного матеріалізму". З одного боку, була постійна апеляція до спільного минулого, культурним і людським зв'язкам. А з іншого — діяв принцип "не один за всіх і всі за одного", однак "кожен сам за себе".
І справа не в персональному складі влади в тій чи іншій країні СНД, особистих якостях і світогляді того чи іншого лідера (якість еліт у всіх країн колишнього СССР приблизно однакове). Річ у тому, що жодна з країн СНД, включно з РФ як ініціатора, не досягла того самодостатнього рівня розвитку (політичного та економічного), щоб іншим по-справжньому як зразка щось пропонувати.
Після анексії Криму та військової агресії РФ на Донбасі України — тим більше. Росія відкинула себе на кілька років назад, обнулила свій результат вже постсовєцького періоду, замінивши, таким чином, "наздоганяльну стратегію" на "стратегію злому". Остання дає короткотерміновий тактичний виграш, але при цьому веде до ізоляціонізму, ще більшого економічного відставання Росії та в підсумку до стратегічного програшу.
А головне — військовий розворот Кремля в бік України все одно не рятує РФ від необхідності самоідентифікації. Тема "братнього народу" лише на час може перевести проблему в зовнішньополітичну площину. Але питання, а що таке "російський народ" (з урахуванням багатонаціональності РФ, більш як 200 національностей) — нікуди не зник.
