Як кайзерівська Німеччина схилялась на бік більшовицької Москви
Влітку 1918 року в Україні накопичилася низка проблем внутрішньо- і зовнішньополітичного характеру. Ясновельможний Гетьман рушив до Берліну.
Вже у вересні 1918 року Павло Скоропадський мав офіційний робочий візит на державному рівні у Німецькій імперії. Суспільна думка та місцева преса були на стороні підтримки гетьманської Української Держави.
Але Гетьмана неприємно вразила і розчарувала розмова у міністерстві закордонних справ у берлінському офісі на Вільегльмштрассе. Очільник відомства, такий собі Пауль фон Гінтце, особливо не криючись, шукав шляхів замирення із більшовицькою московією.
Доходило навіть до курйозів — німецький міністр із червоною гвоздикою на піджаку їздив обідати у колишнє посольство держави Романових, де тепер засідали посланці більшовиків. Високоповажна німецька аристократія не гидувала таким товариством.
Мине лише пару місяців і Німеччину накриє повалення імперії та комуністична революція, яку палко підтримуватимуть... ті ж такі більшовицькі «друзі» Пауля фон Гінтце із московії. Уроки історії для того й існують, щоб їх вивчати, робити висновки та не повторювати помилок на майбутнє.
Показово, що цей очільник МЗС Німеччини восени 1918 року особисто розробив концепцію «революції зверху», щоби завадити лівим силам узяти влади, та не склалося. Запровадження реформ відбулося занадто пізно, щоби мати хоч якийсь ефект на користь монархії.
Загальновідомо, що мудрі люди помилок не роблять, розумні — вчаться на чужих помилках, а дурні - вчаться на своїх власних, якщо взагалі здатні вчитися. От і сьогодні багато західних політиків і дипломатів відмовляються вчитися на помилках минулого, роблячи купу своїх.
