З глибин північного сходу несе тухлими яйцями

Найперше: вітаємо шановне полтавське панство з виходом із блекауту! Країна воює, стоїть, працює. Продовжимо, зокрема, й дискусії.

Сусідні несисліберальні голови різного ступеня ворожості до «хохлів-фашистів», нейтралітету до «Червоної рути» і приязні до сала з прорістю (від «бутербродного» імперця Навального і добровільної іноагенткині Пугачової до вже практично українського націоналіста Невзорова) дивом зберегли здатність мовлення, хоча вилитим на них лайном з руських пропагандистських помийниць їхні писки мало заліпити навіки.

Сьогодні несистемність рашистського лібералізму зводиться до відвертого відбілювання глибинних мас, які подаються винятково постраждалими від параної щурячого недофюрерка. В усьому винен «сірий кадебістський виблядок»  ̶  наполягають  запоребрикові блогери навперейми з європейським корисним ідіотизмом.

Ділимося власною методикою виходу на ту чи іншу опінію. Вона банальна, як шкільний твір «Мої літні канікули».

Спершу читаємо про предмет експертизи усе доступне написане і слухаємо наговорене розумнішими. За ними, затиснувши носа, знайомимося з накиданим на вентилятор. І, зрештою, якщо зблисне щось своє, пропонуємо опінію на розсуд шановному панству однодумців та рознесення в пух і прах опонентами. Елементарно.

Навряд чи міг би спростувати схему і неперевершений логік Ватсон.

А от після прочитання безжальних інвектив декого з несислібів на адресу кремлівського маніяка складається враження, що рашистські колеги гребують елементарною методикою аналітики – фантазуй лише на підставі вже нафантазованого!

Як можна не почути смороду сірководню від «глибинного мулу», піднятого з мокшанського дна нащадками достоєвських, пушкіних і толстих?! Виспівуючи хвалебні оди звірячому наброду?                                   

Тут так – або фахова недбалість, або набагато гірше.

Куди подіти оцю статистику – станом на 275-у добу повномасштабного вторгнення орди в Україну 75 відсотків насельців «я такой страни не знаю» підтримують війну і винищення українців як нації?

І це ж яких сил потребувало – отак довго приховувати патологічну ненависть до сусіда, ба – «брата»?!

Побіжно зауважимо, що вірити авторові статистичних підрахунків, представнику Головного управління розвідки Міністерства оборони України, пану Вадиму Скібіцькому ми остерігаємося з огляду на його скомпрометоване ГУР – скільки «ось-ось переломів» воно вже напрогнозувало? А профуканий відхід сволоти з правого берега? Коли можна було суттєво скоротити чисельність «елітарного вагнера» укупі з вівчарами-дон? А повальне зрадництво херсонських есбістів? А диво-дивнеє єфрейтор Баканов? Та це ще зачекає до моменту «на часі».

А ось навскидку декілька підстав для нашого безальтернативного висновку: біда світу – не схиблений щур у бункері, а нелюдь від москви до самих до окраїн. Цитуємо (виділене – нами):
Грани.ру: Після масових відеоскарг мобілізованих мережу заповнили звернення їхніх дружин, які вимагають комфортніших умов і кращої координації дій для вбивства українців: «… Вместо того, чтобы держать под контролем уже освобожденные территории, их отправляют участвовать в боевых действиях…».

Твіт «Популярная политика»: «Согласится ли Запад после войны провести план Маршалла не только для Украины, но и для России? Он нужен, чтобы не было вновь этого чувства несправедливости, а чтобы было чувство благодарности и желание вновь налаживать отношения».

Колишній російський сенатор від Бурятії, академік РАН Арнольд Тулохонов: «Ми, сибіряки, звикли жити без особливого достатку... Мій учитель академік В.А. Коптюг у важкі 90-ті роки говорив, що росіяни при необхідності можуть купити мішок картоплі та цукру, заготовити дрова, самі відремонтувати будь-який прилад і жити далі. Зовсім інші потреби у наших супротивників, які не можуть жити без туалетного паперу, хамона, камамбера. Тепер ваша черга жити при свічках і палити багаття». 

Відеоролик в Телеграмі з реальним спічем матері загиблого в Україні окупанта коментувати немає потреби – просто перегляньте. Побережіться, смердить сірководнем.