Яскрава особистість Франсуа де Вандома коротко змальована у вступі до книги Александра Дюма. Мова про «Двадцять років по тому».
У другій частини цієї мушкетерської трилогії Атос з Арамісом звільняють чоловіка з Венсенської в'язниці. Цей персонаж з'являється й на сторінках менш відомого художнього твору, під назвою «Віконт де Бражелоні».
Проте пан Дюма не говорить про те, що сталося із герцогом Бофором, а тим часом подальша доля цієї аристократичної особи не позбавлена інтересу. Він до тепер оповитий таємницями без жодного натяку на єдину правильну відповідь.
Народжений 1616 року, Франсуа де Вандом був онуком французького короля Анрі IV та його коханки Ґабріели д'Естрé. Атлетична статура, виразні риси обличчя, непомірна жестикуляція, вуса, завжди закручені вгору, — все це надавало йому вельми зухвалий вигляд.
Він не отримав жодної освіти, був повним невігласом у всіх науках, у тому числі у світському житті. Часто у розмові герцог де Бофор вживав одне слово замість іншого, співзвучного, викликаючи глузливий подив оточення.
Так, про одну людину, яка отримала контузію, він сказав, що її «сконфузило»; а, зустрівши одного разу пані де Ґриньян у жалобі, розповів про це стороннім таким чином: «Я бачив сьогодні пані Ґриньян, вона мала дуже хтивий вигляд», — але замість lugubre (сумний), він сказав lubrique (хтивий).
Своєю чергою, пані Ґриньян, описуючи одного німецького вельможу, зауважила: «Він дуже схожий на герцога де Бофора, тільки краще за нього говорить французькою». Королівський двір сміявся з грубості його манер і вимови, зате армія обожнювала його за відчайдушну хоробрість.
З початком Фронди (1648-1652) Франсуа де Вандом стрімголов поринув в інтриги у боротьбі за владу у Франції. Проте грав у далеких від сьогодення подіях досить жалюгідну роль, бо сам не знав добре, на чиєму боці він, власне, перебував.
Герцог де Бофор надзвичайно подобався простою розв'язністю поведінки та солдатською промовою, за що заслужив прізвисько «король ринків». За царювання Люї XIV аристократ-неук став найпокірнішим із підданих, тож монарх призначив його гросмейстером і головним суперінтендантом навігації.
У 1661-1663 роках Франсуа де Вандом командував французьким флотом на Середземномор'ї. 1664 року він здійснив похід до Алжиру проти берберських піратів на чолі армії до 8000 солдатів; 23 липня французи практично без єдиного пострілу опанували піратську фортецю Джіджеллі.
У березні наступного року королівський флот під командуванням герцога де Бофора здобув переконливу перемогу над алжирськими силами у битві за Ґолетт (нині поселення у Тунісі). Шість французьких кораблів зуміли потопити 46 алжирських; аристократа-неука вітала лавровим вінком у Парижі.
Крім того, як раніше повідомляв «Останній Бастіон», Лоренцо Медичі розгледів талант у хлопчикові, знаного нині як Мікеланджело. Сучасник генія — Джорджо Вазарі (1511-1574) — вважав його недосяжною вершиною світового мистецтва