Лоренцо Медичі розгледів талант у хлопчикові, знаного нині як Мікеланджело
Найкраще геній тосканського митця розрито у скульптурній композиції під назвою "Оплакування Христа" (італ. Рietа), яке на знімку вище.
Цей, без перебільшення, шедевр доби Відродження – єдина робота, яку сам Мікеланджело Франческо ді Буонарроті Сімоні (1475-1564) підписав, а через час каявся у досконалості.
Сьогодні скульптура, що постала на світ Божий у 1498-1499 роках, є однією із головних визначних пам'яток Собору Святого Петра у Ватикані; вона висічена у натуральну величину із мармуру.
Всі мистецтвознавці та шанувальники спадщини старовини сходяться на думці, – у світі майже немає рівних майстру, який залишив після себе такий геніальній і багатий доробок.
А розгледів талант у ще юному Мікеланджело представник знатного флорентійського роду Медичі – Лоренцо Чудовий, забравши до себе на виховання й давши можливість розвинути до такої висоти.
Сучасник генія – художник і письменник Джорджо Вазарі (1511-1574) вважав Мікеланджело недосяжною вершиною світового мистецтва, тож у своєму рукописі "Життєписи" так і занотував про неперевершеного майстра з Тоскани:
«Мистецтво досягло у ньому такої досконалості, якої не знайдеш ні у стародавніх, ні у нових людей за багато років. Уявою він володів настільки неперевершено й досконало, що речі представлялися йому в ідеї... Вони були такі, що руками здійснити задуми настільки великі й приголомшливі було неможливо. Певно, не можливо буде і століттями пізніше по його смерті».
Але повернімося до композиції "Оплакування Христа" (італ. Рietа), замовником якої був посол Франції при дворі папи Александра VI – доволі набожний католицький кардинал Жан Білер де Лаґрол.
У договорі збереглися слова поручителя – впливового патриція, покровителя таланту Мікеланджело і найщирішого приятеля Лоренцо Медичі, римського банкіра Якопо Ґаллі:
«Я, Якопо Галлі, заявляю, що робота стане найпрекраснішою з усіх мармурових скульптур, які тільки є сьогодні у Римі. Вона буде такої якості, що жоден майстер нашого часу не зможе створити щось подібне чи щось краще».
Завдяки протегуванню банкіра та рекомендаціям від Медичі, ця коштовна робота була замовлена невідомому та дуже молодому скульптору, а гонорар становив чотириста п'ятдесят золотих дукатів.
Кожен, хто сьогодні стоїть перед нею і вражено споглядає за скульптурою, яка зачаровує; ніхто досі не може відповісти на запитання: «А як можна у камінь вкласти таку високу тонку духовність, щоби так відчути скорботу?».
Знаково, матеріально бідний, але духовно багатий митець із провінції, бувши напівграмотним, припустився помилки, коли робив напис на камені у четвертій літері свого імені.
Проте за п'ять століть ніхто так і не наважився виправити цю помилку, бо ця скульптурна композиція – єдина робота, яку Мікеланджело підписав, а через час дуже каявся у псуванні досконалого шедевра.
Біографісти тосканського генія стверджують на основі доступних джерел, що він більше ніколи не ставив жодних автографів на своїх творах, адже боявся знову припуститися помили й видати свою малограмотність.
Насамкінець медіаагенція "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам про те, що у Національній галереї в Лондоні знаходиться одна картина, повз яку відвідувачі неможуть пройти через важливу деталь.
