Зграя як гілка влади

У низці галузей ведуть активний соціальний діалог, зберігаючи вплив і авторитет в трудових колективах. В багатьох сферах профспілкові організації тримаються на плаву за інерцією, десь їхні справи справді кепські.

Та то таке – внутрішнє, добровільне і піддається трансформації. Адже поки що світ ні для себе просунутого, ні для периферійної України не вигадав чогось іншого – солідарне об'єднання людей найманої праці є єдиним реальним механізмом самозахисту власних прав та інтересів у трудових відносинах. Як правило, з профспілками опоненти полемізують, гризуться, судяться, але визнають і укладають угоди. Більше того, угоди ще й виконують.

Та українське побутування постало у сфері відносин праці і капіталу під несподіваним ракурсом – до кровного ворога працюючих, ким століттями позиціонував себе зажерливий глитай, доєдналася… «соціально орієнтована» держава. Про новий Трудовий кодекс, в якому місця для сірого фактично немає, якось іншим разом. Наразі горить профспілкова хата.

Влаштований «апартеїд» проти профспілок за мовчазної згоди «гарантів» Конституції Януковича-Порошенка-Зеленського набув ознак прямого силового протистояння громадської організації з судовою гілкою зграєю влади – в Ужгороді днями Закарпатський окружний адміністративний суд силами зграї «невідомих пацанів у чорному» окупував приміщення облпрофради і обласних профорганізацій, витіснивши спілчанське чиновництво із захоплених територій. Наразі лінія розмежування проходить через кабінет голови тамтешньої ОДА, котрий ні кує, ні меле.

Коротко нагадуємо про стан справ на Полтавщині. Своя сорочка все ж таки ближча до потерпаючого з тих же, закарпатських, причин тіла.

Уряд Гройсмана, грубо порушивши юридичні підстави та засади співпраці суб'єктів соціального партнерства, розпорядженням від 11.01.2018 р. №13-р «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» фактично позбавив облпрофраду та 18 обласних організацій галузевих профспілок можливості повноцінно виконувати статутні обов'язки. Бачите, будівля профспілок, зведена за членські внески у 1974 році по вул. Ляхова, 1, впала до завидющого ока обласних прокурорів. Той правничий мурашник, виявляється, потерпав від немислимо важких умов праці – у шалі домогтися визнання своєї зверхності над якимось там «п'ятим колесом до суспільного українського воза» прокурори негайно взялися заміряти рулетками свої майбутні кабінети на очах у отетерілих громадян третього сорту – профспілкових працівників.

Масові протести, пікетування, ходи і маніфестації полтавських спілчан та колег-сусідів жодним чином не сприяли соціальному діалогу, тим паче, що місцева облдержадміністрація і особисто її тодішній голова Валерій Головко повернулися сідницями до партнера, на якого влаштувала гони обласна прокуратура.

Судова тяганина 16 липня 2019 р. завершилася в Окружному адмінсуді м. Києва перемогою профспілок – неправомірне  розпорядження Кабінету міністрів України від 11.01.2018 р. № 13-р «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» було скасоване до остаточного юридичного оформлення статусу майна загальносоюзних громадських організацій в установленому порядку. На даний момент є чинним і розпорядження Кабміну № 811 п.2 від 21.08.2019 р. щодо узгодження намірів зацікавлених сторін в оренді приміщення. Останній урядовий документ профспілкові адвокати трактують як можливість формально зафіксувати оренду своєї ж власності у Фонді держмайна до того часу, принаймні, коли законодавцеві  перестануть ввижатися совкові привиди з привідними пасками.

Перемога «п'ятого колеса» насправді була пірровою. Вже нова влада під зеленими прапорами і на сто відсотків служивий  генпрокурор Рябошапка смачно плюнули на рішення суду, подавши апеляцію, прошиту червоною дратвою – слугам народу закон не писаний. В останній епістолі з цитаделі позеленілої Феміди, підписаній генеральним її очільником нечитаною, клерки демонструють повну зневагу до супротивної сторони, тупо повторюючи мантри про «загальнонародне майно союзних організацій». «Вахтери справедливості» просто впритул не бачать ухвали суду!

Гаразд, апеляцію розглянуть 12 грудня, якесь рішення буде. Ми –  до моралі.

Непани прокурори (терпіть, чемність у ваших колах – пережиток), покладіть одну руку на закон «Про прокуратуру», а іншою спробуйте реанімувати залишки совісті і уявити себе на місці співгромадян, котрих ви женете на вулицю із власної хати.

Ось хтось із вас, увесь такий із себе правник, загородившись від світу томами КПК, ЦПК, ГПК, КВК, КУпАП і КАС, мудрагелить над казусом – скільки б його наколядувати на справі поновлення Полтавським окружним адміністративним судом Наталії Дорохової на посаді начальника управління освіти з виплатою 511 тисяч гривень з казни міськради за час вимушеного прогулу? Приємні думки і суми, затишний кабінетик з теплою батареєю, орхідея на підвіконні, кава, ненормативне відео на моніторі, введення Богородиці Марії у храм і раптом… ні, не Марія – Андрій Йосипович власною персоною на дверях! Звісно, не стукав. Каже, хоч і не вельми артикульовано: «Ану, ***, вимітайся звідси до *** мами, оце тепер (БАЙ широко розводить руки, показує, яке саме завбільшки «оце») – полтавська філія Офісу Першого з Чотирьох (БАЙ натякає на нормандський формат), ***!». Немає сумніву – ви захлеснетесь кавою.

Отак і ваші земляки, прокурорська братіє, заціпеніли від удару дишлом по вигаданому ними, наївними, міту про соціальний діалог у цій юдолі печального права.

З цієї ненаситної зграї рейдерів у суддівських мантіях станеться: вигребуть і полтавське «спілчанське сміття» на сніг. За закарпатським прецедентом.

Мали б фінішувати Тарасовим кличем: «…громадою обух сталить,  та добре вигострить сокиру», але, зважаючи на «прецедент Звіробій», не станемо завершувати пророчу фразу. Оту, де «заходиться вже будить. А то проспить собі небога». Остережемося лякати зелений прайд перед 9 грудня, ще звинуватять у намірах підірвати моральний дух Зе і його прісних напередодні здійснення мрії усього життя шоумена – сфоткатися «хоч із самим чортом».