Виявляється, вже у середині XIX століття деякі європейці вважали, що найбільш відповідна форма устрою для Росії – здичавілий комунізм.
Щоправда, вони вкладали у слово "комунізм" інше поняття, ніж узвичаєне пізніше послідовниками Карла Маркса та Фрідриха Енґельса, передає медіаагенція "Останній Бастіон".
Так, у 1856 році провідний французький інтелектуал Жюль Мішле на основі інспекції барона Авґуста фон Гакстгаузена наступним чином змальовує життя російського населення:
«На Росії землеробство і землероби перебувають у жалюгідному стані, бо виробляють вони дуже мало. Закріпачені селяни легковажні та непередбачливі, і навряд чи здатні змінитися на краще.
Нас запевняють, що населення Росії росте дуже швидко, зате не росте виробництво; ніхто нічого не робить. Дивовижний контраст: людей стає більше, але саме життя, здається, заражене неміччю та смертю.
Для пояснення такого дива досить одного слова, і це слово вбирає у себе всю Росію; російське життя – це комунізм. Російський комунізм – зовсім не суспільний стан, але це природна умова існування, що пояснюється особливостями тамтешніх раси та клімату, людини та природи.
Росіян не можна віднести до людей північних. Вони не мають ні північної запеклої могутності, яку мають шведи з норвежцями, ні північної непохитної серйозності, характерної для фінів.
Росіяни – люди південні; це розуміє кожен, кому знайомі їхня жвавість і спритність, їхня нескінченна рухливість. Тільки нашестя татарських орд змусило їх залишити Південь і влаштуватися серед того величезного багна, яке називається Північною Росією.
Ця похмура частина Росії населена дуже густо; навпаки, багата та родюча південна частина залишається безлюдною. 8 місяців на рік уся ця країна тоне у бруді, що унеможливлює будь-які переміщення; а решту часу земля вкрита снігом і кригою.
Звісно, подорожі можливі, хоч важкі й небезпечні. Але у тому випадку, якщо ви – сміливець та, якщо їхати не саньми без варти та без провіанту...
Похмура одноманітність подібного клімату, мимовільна самотність, що виникає з неможливості рушити з місця – все це маніфестує жорсткій російській людині надзвичайну потребу у русі. Якби залізна рука влади не приковувала росіян до землі, всі вони, – і дворяни, і селяни, – розбіглися світ за очі; вони почали б ходити, їздити, подорожувати далеко від місця, де народилися.
Усі росіяни тільки про це і думають: як би втекти від царя та начальників. Вони орють землю і служать в армії без волі; народжені вони для того, щоби мандрувати, бути розносцями, бродячими теслями, а головне – кучерами; ось ремесло, яким вони володіють блискуче.
Не маючи можливості підкоритися голосу цього інстинкту, що кличе у далечінь, закріпачений російський землероб знаходить втіху у метушливих пересуваннях, обмежених межами рідного села. Постійний переділ землі, передача ділянок з одних рук до інших дають можливість всій громаді здійснювати свого роду подорожі на місці.
До росіян точно застосовується те, що говóрять, – можливо, з меншими підставами, – про слов'ян у цілому: "Для них немає ні минулого, ні майбутнього. Вони знають лише справжнє".
У росіян є безліч чудових якостей. Лихо лише у тому, що вони геть-чисто позбавлені прямодушності та моральних принципів; вони брешуть, вони крадуть, причому і брешуть, і крадуть скрізь та завжди.
На Росії всі, від малого до великого, обманюють і брешуть. Ця клаптикова країна – фантасмагорія, міраж, імперія ілюзій, а віднедавна ще й тюрма народів...».
Натомість медіаагенція "Останній Бастіон" закликає читачів пам'ятати про те, що на далекому Сході ресурсної федерації московії знаходиться найбільший у світі цвинтар, де майже живцем поховано ціле місто-мільйонник.