2 роки пандемії, 3 роки великої війни

У нас розгортається справжня катастрофа у системі вищої та середньої освіти. Проблема системна, ба більше: наявна велика криза поколінь.

Незалежне міжнародне тестування торік показало масштаб наявної проблеми: 60% школярів не дотягують до базового рівня знань із математики, природничих наук та роботи із текстами. Скажімо, не можуть скласти дроби із різними знаменниками або навіть скоротити дробове число.

Німецький економіст Бруно Кналл 1963 року написав книгу «Роль і значення професійної освіти в рамках планування розвитку». Ключова ідея, яка потім стала модифікацією теорії «порочного кола злиднів», приблизно наступна:

«...відстала економіка не дозволяє виділити достатніх засобів для розвитку освіти та професійної підготовки та перепідготовки кадрів, що призводить до низького рівня кваліфікації робочої сили, постійної нестачі фахівців. Це, своєю чергою, призводить до низької продуктивності праці, а значить ще більше сприяє відсталості економіки, яка не може виділити достатніх засобів для подолання наявної тенденції».

Це приблизно одне із «кіл злиднів», що закільцювалися в Україні ще до розгортання повномасштабної війни. Адже будь-яка освітня система — це підготовка людського капіталу відповідно до внутрішнього попиту із боку реального сектора економіки.

Для кого ми, українці, готуємо конструкторів, технологів, авіаторів, науковців, якщо у нас закриваються заводи та скорочуються наукові інститути? На світанку відновленої незалежності українська економіка за рівнем складності (дані лабораторії економічної складності Гаусмена та Ідальґо) входила до топ-40, випереджаючи сусідів.

Зараз ми опустилися нижче 50-го місця та поступаємося майже всім регіональним конкурентам. Але буде ще гірше, оскільки Україна йшла не до моделі національної промислової політики та реновації індустріального ядра, а до моделі «простих рішень та ще швидших простіших результатів».

У нас немає кореляції між державною економічною політикою та освітнім замовленням та структурою абітурієнтів, між попитом на професії з боку бізнесу та пропозицією професій із боку вишів. Точніше сказати — навпаки існує повний, цілковитий дисбаланс.

Система освіти в успішних країнах базується на кластерному розвитку, у цьому її успіх. Будь-який виш має бути генератором потоку знань та інновацій, а відбутися це може лише у тому випадку, якщо він є одним з елементів технологічного кластера поряд із підприємствами реального сектору та науковими інститутами.

Виш формує людський капітал, наука — генерує інновації, промисловість формує на них попит, тому найкращі клініки на Заході — університетські (Гарвардська, Стенфордська та їм подібні). Як центри трансферту інновацій для забезпечення їх дифузії в економіці, виступають державні та ринкові механізми, що виконують центральну роль у кластерній моделі розвитку:

• з боку держави — центри трансферту інновацій та знань;
• з боку бізнесу  — бізнес-ангели та ментори.

На центрах трансферту інновацій та кластерному розвитку засновано, наприклад, польське економічне диво кінця 1990-х — початку 2000-х. Потім формуються міжсекторні перетікання знань та інновацій, як це відбувається при взаємодії кластерів у Нідерландах, а от у сервісно-сировинній економіці розумні справді не потрібні.