32-річчя проголошення незалежності Чеченської держави

6.IX.1991 над містом Грозний замайорів ічкерійський стяг, а генерал авіації Джохар Дудаєв очолив визвольну боротьбу проти осатанілої Москви.

Того осіннього дня Виконавчий комітет Загальнонаціонального Конгресу Чеченського Народу взяв під свій контроль основні політичні та адміністративні центри на території майбутньої республіки.

Було припинено діяльність Верховної Ради Чечено-Інгуської АССР, яка втратила свою легітимність у зв'язку з підтримкою московитських путчистів із ГКЧП, натомість сформовано перехідний уряд – Тимчасовий комітет із контролю за роботою народногосподарського комплексу.

Політичний процес проголошення незалежної держави ічкерійського народу розпочався з наступних подій, які сьогодні Кадировський режим воліє замовчувати зі зрозумілих причин:

• 9-10 вересня 1989 року у Грозному (Соьлжа-ГІала) відбувся II з'їзд інгуського народу, який остаточно визначив курс на вихід Інгушетії зі складу Чечено-Інгуської АССР;
• 23-25 листопада 1990 року там же відбувся перший Чеченський національний з'їзд, який проголосив державний суверенітет Чеченської Республіки (Нохчийчоь), було обрано Виконком Загальнонаціонального Конгресу на чолі з генералом Дудаєвим;
• 27 листопада 1990 року Верховна Рада Чечено-Інгуської АССР, ґрунтуючись на рішенні I з'їзду чеченського народу, ухвалила Декларацію про державний суверенітет Чечено-Інгуської Республіки;
• 1-2 вересня 1991 року відбулася третя сесія Загальнонаціонального Конгресу Чеченського Народу, яка передала всю владу на території Чечні команді Дудаєва, ухваливши резолюцію про проведення виборів Президента та Парламенту Чеченської Республіки.

Від початку зародження Загальнонаціонального Конгресу Чеченського Народу і після приходу до влади, ічкерійські лідери під проводом генерала Дудаєва всіляко прагнули дотримуватися демократичних принципів, спиралися на міжнародне право.

Проте, як довели наступні криваві події, що демократія не врятувала чеченський народ від чергового геноциду, здійсненого російськими загарбниками за підтримки колаборантів із кланів Завгаєва та Кадирова.

Цивілізований світ, якому чеченці простягли руку співпраці, рівноправної взаємодії та допомоги, із холоднокровним цинізмом дивився на те, як Москва топить у крові гордий і волелюбний ічкерійський народ.

Щобільше, демократичний авангард в особі Америки та Європи, не соромлячись, заохотили російський режим на масове вбивство, профінансувавши військову агресію проти суверенної Ічкерії, яка розпочалася трохи згодом, у 1994 році.

Крім того, медіаагенція "Останній Бастіон" закликає читачів пам'ятати, що завдяки нашій ініціативі у Полтавській топоніміці вшановано пам'ять незламного борця за волю Ічкерії генерала Джохара Дудаєва.