74 роки тому у бою з НКВС загинув керівник СБ ОУН Микола Арсенич

ІСТОРІЯ
25 січня, 09:42
74 роки тому у бою з НКВС загинув керівник СБ ОУН Микола Арсенич
Фото: Google

Він — один із найбільш недооцінених керівників українського визвольного руху, вкрай маловідомий загалу.

23 січня 1947 року у бою з каральним підрозділом радянських окупантів на Тернопільщині загинув шеф Служби Безпеки Організації Українських Націоналістів легендарний Микола Арсенич (псевдо: «Михайло», «Гуцул 432», «Дем’ян»). Упродовж шести важких років він стояв на чолі спецслужби українського визвольного руху. СБ ОУН стала щитом і мечем націоналістичного підпілля та кошмаром для окупаційних режимів. Високий рівень роботи спецслужби визвольного руху викликав повагу й страх у ворогів.

Приміром, капітан НКВС Ян Налепка відзначав: «Повстанська розвідка діє точно і відважно». Як створена, групою спраглих національної справедливості ентузіастів без власної держави, спецслужба зуміла впродовж років гідно протистояти тоталітарним машинам? Щоб осягнути феномен СБ ОУН, варто проаналізувати біографію генерала Миколи Арсенича. Саме завдяки його ефективному керівництву підпільна спецслужба у винятково несприятливих умовах досягнула високого професійного рівня.

План криївки, де переховувався М. Арсенич
План криївки, де переховувався М. Арсенич

Формування як особистості та революціонера

Життєвий шлях найтаємничішого генерала визвольного руху дотепер має чимало білих плям. Це й не дивно, адже ще зі студентських років Микола Арсенич привчав себе до суворої конспірації. Тож, в цій статті ми розкриємо лише вже відомі сторінки біографії великого українця.

Микола Васильович Арсенич народився 27 вересня 1910 року у селі Нижній Березів на Прикарпатті в незаможній селянській родині. Попри відсутність матеріального благополуччя, сім’я майбутнього шефа СБ ОУН мала непересічне коріння.

Арсеничі належали до унікальної спільноти березунів, яка виводила свою генеалогію від знатних родів княжих часів. Збідніла українська аристократія на початку ХХ століття затято зберігала власний «гонор». Березунська шляхта чітко відокремлювали себе від селянського простолюду, що оточував їх на Прикарпатті.

Усвідомлення шляхетного походження сприяло формування особливого почуття гордості та гідності у березунських сім’ях. Також вони вирізнялись високим рівнем національної свідомості. Поза сумнівом, приналежність до березунської спільноти була істотним фактором формування характеру і світобачення Миколи Арсенича.

Юний Микола Арсенич виховувався в українському патріотичному дусі. 1922 року він вступив до Коломийської гімназії. Уже за шкільною лавою він розпочав свою боротьбу проти польського окупаційного режиму. Арсенич став одним з лідерів акції непокори українських гімназистів. Він очолює протипольські виступи та відстоює права однокласників перед учителями.

1923 року територія української Галичини, всупереч прагненням місцевого населення, була включена до складу ІІ Речі Посполита. При цьому Варшава знехтувала міжнародними зобов’язаннями стосовно забезпечення краю автономії. Відбувались активні утиски українського національного життя. У школах польська мова з факультативу перетворилась на дисципліну імперативного значення.

У цей час майбутній шеф СБ ОУН, як і більшість пасіонарної молоді, у 10-річному віці вступив до «Пласту». В умовах протистояння окупаційному режиму кристалізується націоналістичний світогляд юнака. Уже в 15 років він поповнює лави Української Військової Організації. За націоналістичні погляди і ворожість до держави-окупанта 1928 року Миколу Арсенича відраховують з 8 класу гімназії. Приводом, начебто, слугували звинувачення затятого березуна в намірі ліквідувати польського священника-шовініста, що знущався над школярами. Відтак, юнак повертається в рідне шляхетське село.

Цю подію дослідники біографії шефа СБ ОУН вважають поворотною точкою в його долі. Вона назавжди розділила життя молодого березуна на «до» і «після». Відтоді Микола Арсенич назавжди обрав шлях безкомпромісної націоналістичної боротьби.

1929 р. після створення Організації Українських Націоналістів, Микола Арсенич стає членом цієї легендарної націоналістичної революційної формації. Вже невдовзі він очолює ОУН в Коломийському повіті. У 20-літньому віці Микола вирішує завершити перерване через утиски окупантів навчання і здобуває освіту в Львівській гімназії. Згодом, склавши на відмінно вступні іспити, розпочинає навчання на юридичному факультеті Львівського університету.

У студентські роки майбутній шеф СБ ОУН з головою поринає в активну революційну діяльність. Перебуваючи в лавах антисистемної націоналістичної формації, він проявив непересічний конспіративний хист. Навіть рідному брату Степану Микола не довіряв жодної інформації про свою революційну діяльність. Сумлінним дотриманням шостої точки Декалогу українського націоналіста («Про справу не говори з ким можна, а з тим, з ким треба») та енергійною роботою, зокрема, на пропагандистській ниві, молодий березун здобув авторитет серед побратимів.

Як і більшість чільних учасників визвольного руху, Микола Арсенич пройшов випробування польськими арештами та ув’язненнями. Вперше він потрапив під маховик репресій окупаційної влади 1937 року. Тоді під час обшуку в його помешканні виявили підпільну націоналістичну літературу. Микола Арсенич сміливо взяв провину на себе, не заперечуючи приналежності до ОУН. Окупаційний суд засудив юнака до 3 років позбавлення волі. Перебуваючи за ґратами, Арсенич вчергове проявив лідерські якості. Він став старостою групи українських політичних в’язнів у львівській тюрмі Бригідки.

За не до кінця з’ясованих обставин Миколі вдалось достроково вийти на волю, проте вже у березні 1939 р. він потрапив під чергову хвилю репресій окупаційного режиму. В тюрмі Арсенич просидів практично до безславної смерті ІІ Речі Посполита під ударами військової міці ІІІ Райху та СРСР. Звільнившись наприкінці вересня 1939, Микола розумів, що йому може загрожувати арешт вже від рук новоспечених «визволителів». Тож він саме вчасно залишив Львів, переправившись до Генерального губернаторства. Перебування за ґратами загартувало характер Миколи Васильовича, посиливши його волю до визвольної боротьби.

Міністр Державної Безпеки УДП – Микола Лебедь
Міністр Державної Безпеки УДП – Микола Лебедь

Біля витоків СБ ОУН

На території німецької Генеральної Губернії Микола повернувся до активної діяльності в ОУН. Саме в цей час, з огляду на нові реалії, розгортається процес формування націоналістичної спецслужби. Арсенич опинився в епіцентрі створення СБ ОУН у складі спеціальної «сімки» — найбільш здібних до подібної справи націоналістів. Варто зазначити, що формування СБ ОУН розпочалось ще в лютому 1939 р. з ініціативи крайового провідника організації Мирослава Тураша.

Шефом спецслужби став Богдан Рибчук, а серед його співробітників мав бути і Микола Арсенич. Проте, хвиля польських репресій у березні 1939 не дозволила націоналістам реалізувати перспективний задум: майже всі причетні до творення «спецслужби без держави» опинились за ґратами. Втім, після закономірного краху ІІ Речі Посполитої процес побудови СБ ОУН розгорнувся на повну.

Під час конфлікту революційної генерації під проводом Степана Бандери та еміґрантської групи Андрія Мельника, Микола Арсенич як і 5 інших учасників «сімки» стали на бік перших. Революційний провід націоналістів Степана Бандери приділяв особливу увагу формуванню організаційної спецслужби. Ініціюються спеціальні курси, де націоналісти опановують ази розвідувальної та контррозвідувальної справи. В умовах активної революційної діяльності націоналістів на окупованій Москвою території України 1940 р. постає СБ ОУН. Її очолює організатор замаху на Броніслава Пєрацького — Микола Лебедь.

Микола Арсенич займає посаду першого заступника шефа СБ. Служба безпеки ОУН була покликана реалізовувати широкий спектр завдань: від викриття агентури іноземних спецслужб у лавах організації, контролю за поведінкою членства до розвідувальних та диверсійної діяльності проти окупаційних режимів. На практиці СБ також стежило за діяльності ворожих до революційної ОУН політичних сил: гетьманців, мельниківців тощо. Апарат спецслужби поступово розбудовувався і вже невдовзі вдалось досягти перших успіхів.

Так було викрито завербованого НКВС Ярослава Горбового («Буя»), якого радянські спецслужби відправили шпигувати за проводом революційної ОУН. Микола Арсенич особисто допитував зрадника, отримавши детальні відповіді на поставлені питання. Провідник революційної ОУН високо оцінював здібності завзятого березуна. Тож, уже в березні 1941 Степан Бандера призначає Миколу Арсенича шефом СБ ОУН.

Згодом, пояснюючи логіку цього рішення Провідника, інший знаний діяч визвольного руху — Олександр Луцький, стверджував: «Арсенич — націоналіст до фанатизму, винятково непримиренний з ворогами ОУН і зрадниками». Історія доводить слушність цієї характеристики.

Шкільна акція непокори окупантам (Тернопільщина, 1933 рік)
Шкільна акція непокори окупантам (Тернопільщина, 1933 рік)

На чолі СБ ОУН

Микола Арсенич став шефом Служби безпеки ОУН напередодні радянсько-німецької війни. Він розгорнув активну роботу з розбудови мережі СБ. Микола Васильович надзвичайно відповідально поставився до цієї справи. Він вбачав в СБ ОУН праобраз національної спецслужби відновленої Української держави, готуючи співробітників до виконання подібних функцій. Цілком природною виглядає виведення референтів СБ із підпорядкування політичного керівництва територіальних клітин ОУН. Розбудована за задумом Арсенича, Служба безпеки мала автономну управлінську вертикаль, що дозволяло ефективніше виконувати завдання.

Після вибуху радянсько-німецької війни 22.06.1941, на теренах України розпочинається підготовлена революційною ОУН національна революція. Націоналісти встановлюють українську владу в зайнятих населених пунктах. Всупереч волі чергових «визволителів», розгортається бурхливий державотворчий процес. За таких умов структури СБ на звільнених від радянських окупантів територіях формують органи держбезпеки.

В уряді Ярослава Стецька — Українському державному правлінні формується Міністерство держбезпеки на чолі з Миколою Лебедем. Для наведення ладу в умовах воєнного хаосу Микола Арсенич започатковує формування української народної міліції на охоплених державотворчими процесами теренах. Шеф СБ, не гаючи часу, ініціює відбір та вишкіл відповідних кадрів для роботи в службі.

Через небажаність відновлення Української державності для німців, гітлерівці розгорнули репресії проти революційної ОУН. За таких умов Служба безпеки ОУН переходить в глибоке підпілля. У надзвичайно несприятливих умовах доводиться перебудовувати роботу та водночас підвищувати її продуктивність. Микола блискуче впорався із цими завданнями. Було систематизовано підпільну роботу, чітко розмежовано функції оперативно-слідчого та розвідувального відділів, посилено контррозвідувальні заходи, встановлено стрункий порядок звітування.

За словами соратника Арсенича — Григорія Пришляка (на псевдо «Микушка»), Служба запрацювала як годинниковий механізм. Давався взнаки і грамотний відбір кадрів на керівні посади. Завдяки успіхам в організації роботи вага і авторитет СБ у визвольному русі зростає. Про це промовисто свідчило включення Миколи Арсенича до складу проводу ОУН в грудні 1941.

В складних умовах радянсько-німецької війни СБ ОУН мусила водночас протидіяти німецьким окупаційним органам, радянській агентурі та польському шовіністичному підпіллю. Первинно, найнебезпечнішим ворогом були гітлерівські окупанти, які з осені 1941 р. розгорнули справжнє полювання на бандерівське підпілля.

Для ефективної протидії німецьким репресіям, СБ ОУН відправляла свою агентуру до окупаційних установ або ж вербувала українців на службі ІІІ Рейху. На цій ниві підпільній спецслужбі вдалось досягти суттєвих успіхів. Наприклад, референт СБ ОУН Рава-Руської округи «Гай» завербував коменданта кущової поліції Михайла Думку, який заздалегідь доповідав про заплановані німцями антиукраїнські заходи.

СБ ОУН відзначилась також низкою блискучих акцій з порятунку захоплених окупантами побратимів. Так завербовані з-поміж вартових львівської тюрми на Лонцького, агенти Служби визволили з-за ґрат членів проводу Організації — Ярослава Старуха та Дмитра Грицая. Схожим шляхом з Дрогобицької в’язниці було врятовано майбутнього керівника головного штабу УПА Олексу Гасина. Микола Арсенич також не відсиджувався. Він особисто брався за розслідування смертей побратимів і пошук зрадників.

Так, дізнавшись про загибель у Києві перестрілці з німецькою СД провідного ідеолога революційної ОУН, провідника визвольного руху в Центрально-східноукраїнському регіоні — Дмитра Мирона «Орлика», шеф СБ ОУН вирушив до історичної столиці. Наражаючись на ризик, він особисто проводив розслідування цієї справи, мало не потрапивши до лап окупантів. Зрештою, зрадника було знайдено і ліквідовано на тому ж місці, де загинув Дмитро Мирон.

Загалом, СБ ОУН досягла блискучих результатів у викритті агентів ворожих спецслужб. Приміром, надзвичайно оперативно було ліквідовано інформатора німецьких репресивних органів на Волині єпископа Мануїла, який надсилав доноси на націоналістів, викрито і страчено німецького шпигуна «Кривого», що займав посаду заступника референта СБ Львівщини. Результати в боротьбі проти агентури свідчили: зусилля Миколи Арсенича з побудови підпільної спецслужби увінчались успіхом.

У зв’язку з активізацією визвольної боротьби на початку 1943, Микола Арсенич ініціює розширення функцій СБ до бойових включно. Збільшується особовий склад боївок Служби безпеки, які відіграють дедалі помітнішу роль в протистоянні окупантам. Рішення цілком відповідало викликам часу, дозволивши СБ результативніше виконувати свої функції. У цей час Микола повністю віддавався справі, зосереджуючись на організаційній роботі. Шеф СБ особисто проводив інспекцію підпільних структур на Волині, скрупульозно вишуковуючи ворожу агентуру, а згодом перевіряв клітини визвольного руху на Львівщині.

Проте, вміючи правильно розпоряджатися часом, він знаходив можливості і для вирішення особистих питань. Ще 1942 шеф СБ ОУН одружився з підпільницею Ганною Гунькою. Конспіративно Микола Арсенич відвідував рідне село, спілкуючись з близькими та приятелями.

Напередодні повернення радянських окупантів, окремі представники визвольного руху воліли виїхати на Захід для виконання «дипломатичних місій». Микола Арсенич отримав таку пропозицію від керівництва, але категорично відмовився. Шеф СБ ОУН був твердо налаштований боротись за УССД (Українську Соборну Самостійну Державу, як концепт) до кінця на рідних теренах. Після відновлення сталінського тоталітаризму на українських землях, роботи для СБ суттєво побільшало.

Радянські каральні органи цілеспрямовано засилали до лав визвольного руху тисячі агентів. СБ, що працювала немов злагоджений механізм, доводилось з вкрай обмеженими ресурсами протидіяти могутнім спецслужбам сталінської імперії. Це випробування дітище Миколи Арсенича теж пройшло.

Загартована протистоянням з німецькими окупантами СБ вже в перші роки по завершенні Другої світової продемонструвала вражаючі результати у боротьбі з червоними. Яскравим прикладом слугує блискуча оперативна гра з НКВД за участі підпільниці Людмили Фої.

У 1945 р. чекісти створили легендований «провід ОУН на Східноукраїнських землях», прагнучи інфільтрувати співробітників до керівних структур визвольного руху. Завдяки кмітливості співробітників СБ обман було викрито. Завербовану радянськими спецслужбами націоналістку Людмилу Фою переконали працювати на визвольний рух. Вона заманила досвідчених співробітників радянських спецслужб Захаржевського та Міньковську (керівників «проводу») в пастку СБ. Обох було як слід допитано. Після того як перелякані чекісти надали СБ всю потрібну інформацію, їх було ліквідовано. План радянських спецслужб зазнав повного провалу.

Микола Арсенич особисто проводив розслідування у справах звинувачених в роботі на ворога. Завдяки його пильності було викрито сотні небезпечних агентів. Водночас, шеф СБ ОУН критично ставився до необдуманих розправ з підозрілими особами окремих співробітників його структури.

«Не знищувати агентуру, а обмежуватися тільки розконспіруванням. Повна ліквідація зовнішньої агентури сприяє формуванню на її місці нової», — писав Микола Арсенич до свого підлеглого «Смока», відомого пристрастю до чисток підпілля.

Шеф СБ ОУН відіграв знакову роль у виборі подальшого вектора боротьби визвольного руху. Зокрема, він став одним з ініціаторів переходу до тактики проведення бойових операцій «малими групами» та співрозробником стратегічних планів «Олег», «Дажбог», «Орлик». За плідну роботу 1946 року Миколу Арсенича нагородили Золотим хрестом Заслуги. Він знову отримував пропозиції про перехід за кордон, але вкотре відмовлявся. Таким був свідомий вибір мужнього генерала. Він до останнього бажав залишатися на полі бою.

Микола Арсенич постійно перебував у русі, намагався регулярно змінювати місце знаходження. При цьому завжди тримав зв’язок з підлеглими, регулярно отримуючи їхні звіти. У спілкуванні з оточуючими завжди поводився ввічливо та культурно. Мав хороше почуття гумору і часто усміхався. У довідці авторства начальника першого відділення УНКВС у Львівській області майора Чередниченка про Миколу Арсенича зазначено: «за характером спокійний і рішучий». Саме таке поєднання чеснот дало змогу шефу СБ ОУН вміло керувати спецструктурою визвольною руху в нерівному протистоянні із сталінською тоталітарною машиною.

Земляки вшановують пам'ять керівника СБ ОУН Миколи Арсенич на місці його загибелі
Земляки вшановують пам'ять керівника СБ ОУН Миколи Арсенича на місці його загибелі

Героїчна смерть

Чекісти спершу цілком безуспішно намагалися знайти шефа СБ ОУН. Завдяки першокласному конспіративному хисту, Арсеничу вдавалося уникнути загрози захоплення в 1944-46 рр. Проте, наприкінці 1946 чекістам вдалося визначити приблизне його місце знаходження. Було сплановано операцію із захоплення криївки шефа СБ. У цей час Микола Арсенич якраз перебував в Тернопільській області. Напередодні він викрив завербовану окупаційним режимом зв’язкову Романа Шухевича Стефанію Галушко.

Арсенич особисто ретельно допитував зрадницю в своєму бункері, не здогадуючись про загрозу, що нависла над його життям. Шеф СБ ОУН міг убезпечити себе, змінивши місце розташування, як він робив зазвичай. Проте цього разу Микола Арсенич вирішив не здійснювати звичних переміщень. Це відіграло фатальну роль.

21 січня 1947 року поблизу села Жуків на Тернопільщині розпочалась масштабна операція каральних органів окупаційного режиму. Ліс біля населеного пункту заблокували сотні сталінських силовиків. Після двох днів пошуків, 23 січня було виявлено криївку Миколи Арсенича. Усвідомлюючи безвихідність ситуації, шеф СБ ОУН навіть не думав капітулювати. Перебуваючи поряд із дружиною та викритою зрадницею, він зробив свій вибір: померти, але не здатись.

Микола Арсенич ліквідував агентку Галушко, вимушено застрелив дружину та врешті випустив собі кулю в скроню. Перед смертю він підпалив секретні документи, щоб ворог не дізнався таємниць визвольного руху. Так завершив свій земний шлях легендарний шеф СБ ОУН. Він пішов нескореним і нездоланим. Як і належить постаті такого гатунку.

Документи підпілля Провідник СБ спалив, а ось два мішки радянських пошкоджені не були. Серед них: 14 посвідчень члена ВКП(б), 17 комсомольських білетів, 52 військових квитки, 21 червоноармійська книжка, 12 міліцейських посвідчень, 14 посвідчень працівника МВД-МҐБ, 200 довідок різних радянських установ тощо. Окрім того, збереглося кілька протоколів допиту підозрюваних і список ліквідованих аґентів – близько 1000 осіб.

Документи СБ ОУН Тернопільщини, котрі збереглись до наших днів. Про смерть Миколи Арсенича оперативно доповіли особисто Лаврентію Берії та Вячеславу Молотову. Дотепер остаточно незрозуміло як чекісти вдалось вийти на слід Миколи Арсенича. Імовірно, в найближче оточення шефа СБ ОУН проник ворожий агент. Про те, хто ним був наразі залишається лише здогадуватись. Посмертно Миколі Арсеничу присвоєне звання генерала СБ.

74 роки тому у бою з НКВС загинув керівник СБ ОУН Микола Арсенич_5
74 роки тому у бою з НКВС загинув керівник СБ ОУН Микола Арсенич_6

Пам’ять про героя

Внесок Миколи Арсенича у визвольну боротьбу важко переоцінити. Без його роботи спротив підпілля окупантам не був би ані таким запеклим, ані таким тривалим. Поклавши своє життя на вівтар боротьби, Микола Арсенич залишив по собі потужну підпільну структуру, яка і після його смерті продовжувала допікати окупантами.

Дітище безкомпромісного березуна ще кілька років продовжувало нерівну боротьбу з радянським репресивним апаратом. Проте, зі смертю досвідченого керівника стан СБ ОУН поступово погіршувався і врешті наприкінці 1951 Служба було розформована рішенням Василя Кука.

23 травня 2018 року, зусиллями Координаційної ради з ушанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА, єдина нагорода Арсенича була передана його найближчому живому родичеві — племіннику Василю Арсеничу.

Микола Васильович Арсенич — це один з найбільш недооцінених керівників українського визвольного руху, вкрай маловідомий загалу. І це вкрай необхідно виправляти, адже наші власні герої, наш власний національний та історичний міф творять ті смисли, якими живемо сьогодні, якими житимуть ніші діти.

Ці смисли творять нашу реальність. Нам потрібен свій символ української спецслужби. Хто не пам’ятає свого героїчного минулого — приречений на життя без майбутнього.

ДЖЕРЕЛО

Читайте також:
Діти та внуки людини, яка послала на смерть воїна УПА у 1987 році – досі працюють в українських судах. А сам він – адвокатствує.
27 квітня, 12:55
Він був бісів геній, котрого у 1938 році, власна країна за доносом арештувала, під час допитів поламала йому щелепу графіном
12 квітня, 13:40
Війни мають вести воїни.
11 березня, 15:11
Ветеран національно-визвольних змагань України розповів про підпілля, совєтські концтабори і подальшу боротьбу українців.
14 лютого, 17:07
Ще одним сусідом Путіна в його іншій – тель-авівській резиденції є президент Євроазійського єврейського конгресу Олександр Машкевич.
14 лютого, 14:16
до 70-річчя О.Ф.Бєлова
04 лютого, 10:50