Юліан Вассиян: Бог і Батьківщина
12 січня цього року першому ідеологу ОУН Юліану Вассияну виповнилося б 126 років.
Як пише чинний голова ОУН (м) Богдан Червак парадокс першого ідеолога легендарноїОУН Юліана Вассияна полягає у тому, що, з одного боку, практично ніхто з українських інтелектуалів минулого і теперішнього століття не ставить під сумнів його геніальність і особливий вклад у розвиток суспільно-політичної думки, а, з другого — життя і творчість самого мислителя залишаються маловідомими й належно не оціненими. Передусім через те, що Юліан Вассиян тривалий час проживав на чужині, а тому з об’єктивних причин вирваний із сучасного дослідницького дискурсу.
Перший Конґрес Українських Націоналістів. Відень, 1929 рік. Перший в першому ряду Юліан Вассиян.
Отже, сьогодні ми знайомимо читачів з однією невеликою працею Вассияна (публікуємо мовою оригіналу).
БОГ І БАТЬКІВЩИНА
Дорога до Бога веде через Батьківщину. Однак лучба з Богом можлива тільки безпосередньо між Ним і душею людини.
Поминути Батьківщину, найвищу дійсність реального світу, значить боротися з нею, як зо злом, відрікатись її в ім'я ложно зрозумілого Бога. Бог не жадає від людини самогубства, а таким є заперечування своєї найширшої, національної індивідуальности.
Треба вижити в собі природу розвитком усіх її зав'язків у нас у дозрілі овочі, інакше переслідуватиме аскетичну душу гріховний привид змарнованих радощів життя і без кінця тривожитиме її недобровільне вбожество духа. Що в природному розвитку життя було солодким даром благодаті (любов, радість, з успіху), проґавлене й призабуте стається отруйною спокусою, що запалює мізок ненаситним вогнем жаги.
Насильство над природою затроює світляність духа примарами передчасно потоптаних квітів життя. Але природа мститься важко за знехтування дитячої непорочности пуп'янків молодого життя і воскресає їх, як бліді з'яви-докори, що турбують духа в його снах.
Бо без молодости нема дозрілого віку, тому дух вертається зором у своє минуле, коли він не вижив достоту «дитячих літ» серед казкової наївности, розваги і мрій.
Піднятись понад природу можна не запереченням її, тільки виростом з неї, подібно, як дерево виростає з коріння і через пень розростається в корону галуззя, листя, квіття й овочу.
Батьківщина — це найширший розріст індивідуальности, як з погляду приймання, так і з погляду творення.
Основним для людини є життя на землі, бо воно пронизує свідомість в усіх напрямах як безпосередня, підметна дійсність. Все інше — минуле й майбутнє — тільки предмет посереднього ступня, про який розум робить висновки на основі переживання теперішности, висновки менше або більше вдачні.
Оправи не зміняє факт, що у своїх бажаннях, ідеях, прямуваннях до головної мети живе ціла л ю д и н а, отже що майбутнє для неї природним напрямком, в якому діють її духові сили. Не заперечуючи тієї самозрозумілої логіки життєвого руху, не можна одночасно твердити, що з тієї причини безпосередня теперішність перестає бути єдиною фактичною основою підметної свідомости.
Тут потверджується знову відомий мотив осередини, з якої інтроспекція розкриває пройдений шлях «вчора» і з другого боку інтуїція вживається формою волевих проекцій у порожнечу часу, заливаного органічними хвилями тривання.
На самосвідомому факті життя тяжить осередній наголос дійсности і це робить її критерієм супроти майбутнього. В істоті свідомого життя лежить самочинне і стихійне прямування підвищити ступінь якости, або бодай зберегти чинний стан.
Проповідь вищого типу життя не може бути будована на відсуді елементарних форм існування, як насичених матеріалізмом, бо не матерія і не біофізичні процеси життя зупиняють творчий поступ наперед, але кволість духа, його недостача, його неприявність.
Теорія про опір безвладної матерії безглузда, бо або матерія взагалі опирається творчому починові духа і в силу своєї істоти не входить у межі його організуючого плану, або вона споконвічно піддана йому як принципові форми (творить для нього матеріал). Тоді недоречно взагалі говорити про опір матерії духовому зусиллю, скоріше треба протиставити собі поодинокі вияви духа, отже в опорі видіти активність духа, а не безвласність матерії.
Зрештою, що ж є матерія супроти пливкости сучасних теорій фізики, астрономії, біології? Чи взагалі можна подати вичерпне окреслення таких понять, як матерія, дух, життя, рух?
Дочасне життя людини закоротке, щоб бодай побіжно торкнутися головних його питань і подати деякі спроби їх розв'язки. Що ж супроти такого «телеграфічного стилю життя» говорити про можливий устрій, завдання й істоту трансцендентного існування? Втеча від життя є або єдиноможливим поступком здорової людини, що не витримує в божевільних умовах життя, як такого, або доказує, що власне втеча є актом божевілля.
На всякий випадок філософія заперечення життя — це не доказ духового здоров'я. Вона подібна до людини, що сама підрізує галузку, на якій сидить.
Наш «реальний світ людської історії» є єдиним тереном можливої діяльности духа і поза ним не можна вловити ніякої іншої практичної основи буття. З того становища треба оцінювати практичне відношення Батьківщини й Бога.
Загально: природний порядок веде від Батьківщини до Бога. Спору між ними нема.В тому значенні, що це примус над собою. (Ю. В.)
