Людина живе доти, доки про неї пам'ятають!
29 листопада 1965 року у місті Донецьк народився Олег Мужчиль, відомий як друг «Лісник». Він — убитий владою незламний герой війни.
Батько Олега — Мужчиль Володимир Іванович, офіцер ГРУ МО СССР. Мати — Мужчиль Людмила Іванівна, вчителька хімії.
У 1985 році Олег Мужчиль закінчив Великоанадольський лісовий технікум за спеціальністю «технік-лісовод». Звідси й походить його псевдо «Лісник».
З дитинства займався єдиноборствами: спочатку вивчав самбо під керівництвом батька — офіцера. А з 1978 року — карате під керівництвом майстра спорту і неодноразового чемпіона України з карате та рукопашного бою Петра Шерекіна.
Працював інструктором рукопашного бою в органах МВС, а також входив, під керівництвом Шерекіна. Він був у той час головним інструктором спецназу МВС України, в інструкторську групу з підготовки співробітників українських антитерористичних підрозділів.
Також був членом каскадерської групи «Циклон», яка знімалася, зокрема, у фільмах «Секретний фарватер» і «Таємниця мадам Вонг». З 1987 по 1989 жив у Бурятії, де працював за фахом у місцевому лісгоспі. Одночасно навчався у Іволгінському дацані (буддійський монастир у селі Верхня Іволга).
У цей період доповнює свої навички у єдиноборствах, знання східної медицини під керівництвом мандрівного буддійського монаха етнічного тибетця Чойчена Дордже. З ним познайомився у Бурятії.
1989 року приймає чернечий сан буддійського монаха та отримує духовне ім'я Дорже Жамбо. Йому надаються повноваження буддійського вчителя з метою розвитку буддизму в Україні.
1991 року Олег Мужчиль повертається до України. Протягом 1991-1993 років приймав участь у діяльності Кальміуської паланки Українського козацтва.
У цей же час Олег займається розвитком буддизму в України — створює Буддійський духовний Орден «Лунг-Жонг-па в Україні» (Хранителі Заповідей). Започатковує перший в Україні буддійський монастир «Шейчен-лінг» (Обитель Великого Знання) і очолює ці релігійні організації до самої смерті.
Брав участь у Чеченській війні на боці військ Республіки Ічкерія. Був особисто знайомий із Джохаром Дудаєвим, Зелімханом Яндарбієвим, Шамілем Басаєвим.
Керував диверсійним підрозділом з монахів-буддистів в складі загону Шаміля Басаєва. Підрозділ діяв автономно за домовленістю з Басаєвим.
З 1995 року — у лавах Всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана Бандери. Організаційне звання – сотник, керівник Служби безпеки «Тризуба» по Донбасу (Донецька і Луганська області).
Перебуваючи на цій посаді, тримав руку на пульсі політичного та кримінального життя даного регіону. Брав участь у дуже багатьох закритих націозахисних акціях, як на території даних областей, так і на території інших областей України.
Брав участь в охороні другої і третьої Прощі у Зарваниці. Проводив закриті спеціальні вишколи (розвідка, контррозвідка, безпека, мінно-підривна справа).
У середині 1990-х провів диверсійну операцію на території росії. Також у ці роки допомагав білоруській опозиції в її боротьбі з режимом Алєксандра Лукашенка.
Під час Помаранчевої революції був одним з організаторів і забезпечував охорону і безпеку донецького Майдану. Саме завдяки йому організація знала місце, час і кількість кримінальників, котрих Віктор Янукович відправив з Донецька в Київ.
До початку Революції гідності 2013-2014 року проводив «тризубівські» вишколи та брав участь у націозахисних акціях на терені Донбасу. Брав активну участь у революційних подіях, зокрема в Донецьку.
Ділився знаннями та навичками на перших вишколах у навчальних центрах Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Від 27 грудня 2014 року до 31 серпня 2015 року був командиром 1-го відділу розвідки ДУК ПС.
Разом зі своїми бійцями виконував розвідувальні та розвідувально-диверсійні завдання на території ворога. Давав координати ворожих цілей для нашої артилерії, знаходячись у безпосередній близькості до противника.
Загинув 9 грудня 2015 року у місті Києві у нерівній сутичці з силовиками СБУ. Вони виконували злочинний наказ внутрішнього окупаційного режиму України на чолі з Петром Порошенком.
У ніч на 10 грудня 2015 року в Оболонському районі Києва співробітники СБУ провели спецоперацію «з припинення діяльності так званої диверсійно-розвідувальної групи, під час якої було вбито ватажка ДРГ». Згодом стало відомо, що «ватажка ДРГ» звали Олег Мужчиль і він — герой україно-російської війни.
Друг «Лісник» діяв навіть на російській території та в окупованому Донецьку. Там його група нищила військові склади сепаратистів та ліквідовувала зрадників України — колаборантів, які перейшли на бік ворога.
Служба безпеки України відразу не розкривала даних загиблого. Проте діяч «Правого сектору», а нині фронтовик підрозділу Територіальної оборони Ігор Загребельний назвав його прізвище.
Що передувало вбивству друга «Лісника»:
9 грудня 2015 року начальник ГУВКР Департаменту контррозвідки СБУ Сергій Левченко надіслав начальнику Головного слідчого управління СБУ Григорію Остафійчуку листа. У ньому пропонував відкрити процесуальне провадження щодо Мужчиля.
А ще, проти його побратима — Валерія «Ката» Вишневецького і громадян РФ Павла Пятакова, Ольги Шевельової та Анастасії Леонової. Всі вони воювали проти РФ на боці України.
Натомість СБУ звинуватила їх усіх в «підготовці терористичних актів на території України шляхом вчинення вибуху із застосуванням саморобних вибухових засобів, застосування гранат та стрілецької зброї». Сьогодні вже абсолютно очевидно, що терористичні акти щодо мирних громадян України Олег Мужчиль не готував, якщо не рахувати підірваних його бійцями магазинів «Roshen», які належать Петру Порошенку, і який, нагадаємо, в інтересах Кремля підписав ганебні Мінські угоди.
Згадуючи про звитяги розвідника, ми процитуємо слова з одного з його останніх дописів на власному блозі. Саме вони характеризують його та прояснюють наміри:
«Українські патріоти повинні принести війну у домівки всіх депутатів, міністрів, генералів, олігархів, пРезидента, щоб всі ці «державні мужі» відчули на власної шкурі, що то є — «війна».
Лише тільки це відіб'є в них бажання робити гроші та кар'єру на крові найкращих синів України та навчить називати ворога — «ворогом», а війну — «війною».
І лише тоді, коли назустріч рікам крові загиблих патріотів, що течуть з фронту, потечуть такі самі ріки крові державних зрадників та грабіжників, — ми зможемо звільнити Україну від зовнішньої та внутрішньої окупації».
