97-річчя Костянтина Огнєвого, чиї «Чорнобривці» підкорили публіку
Саме він дав пісні крила, подарував усім слухачам радість насолоди. «Чорнобривці» стали шлягером не лише в Україні, а й за її межами...
30 вересня 1926 року у Дніпропетровську (нині Дніпро) народився видатний український оперний та естрадний виконавець, педагог і народний артист Костянтин Дмитрович Огнєвий. Він був знаковою постаттю для всієї вітчизняної школи співу.
«Його пісні ніжні й прекрасні, як білі лебеді. Кого не полонить це прозоре, напівказкове джерело вокалу, ім'я якому — Костянтин Огневий? Доброзичливий, енергійний, завжди у доброму гуморі», — відгукувалася про колегу оперна діва Євгенія Мірошниченко.
Пан Костянтин був першим виконавцем славнозвісних «Чорнобривців», його голос відразу зачарував слухачів; це сталося 1960 року у Київській філармонії. Співак згадував, як його приймали у Монреалі:
«Виконав одну пісню, другу, третю. А потім — «Чорнобривці», і музика Володимира Верменича, і слова Миколи Сингаївського всіх приголомшили... Спершу зал скидався на водоспад: він ревів, гудів, аплодував. Я ще раз повторив пісню — і вже замість шуму між рядами чулося відверте схлипування — десятки людей плакали».
За 2 роки після прем'єри «Чорнобривців» Костянтин Огнєвий став і першим виконавцем гімну української столиці — «Як тебе не любити, Києве мій» композитора Ігоря Шамо на слова Дмитра Луценка. Співак виконав цю пісню дуетом з Юрієм Гуляєвим.
Шлях до визнання публікою для пана Костянтина був тернистим. Він народився у робітничій родині, коли є виповнилося 5 п'ять років, — його тата арештували через «антисовєцьку поведінку».
Доля не пожаліла Дмитра Огневого, він помер у в'язниці, ймовірно, через постійні тортури чекістів. Тавро «ворог народу» тоді отримала група дніпропетровських робітників, які збиралися, аби задекламувати поезію й заспівати українських пісень.
Жорна сталінські репресії особливо суворо перемелювали українську творчу і наукову інтелігенцію. Тож цей факт зі своєї біографії Огневий-молодший мусив приховувати все життя, але пам'ять про ті події назавжди залишилася в його серці.
Юний Костянтин відвідував музичну школу, опановував скрипку, потім захопився гітарою. Невідомо, як би склалася його подальша творча доля, якби не спалахнула Друга світова війна.
Щоби піти воювати на фронт, молодик навіть приписав собі один рік, але його музичний талант помітили. Відтак Костянтин Огневий опинився в ансамблі Мінського військового округу, а затим почергово — в ансамблі Білоруського і далі Київського військових округів.
По війні талановитий митець розпочав свою артистичну діяльність: у 1949 році став солістом Дніпропетровської філармонії водночас вступив до Дніпропетровського музичного училища. З отриманням випускного диплому був скерований на прослуховування до Московської консерваторії, яку закінчив не без пригод за п'ять років.
Вже на другому курсі Костянтин Огневий співав в оперній студії при консерваторії у столиці СССР. На останньому курсі його запросили до Києва для запису фонограми для документальної стрічки.
Він відвідав оперний театр, де випадково потрапив на прослуховування, і відразу отримав пропозицію від директора театру Віктора Гонтаря про дебют на сцені за два тижні. У зв'язку з новими обставинами дирекція Московської консерваторії самочинно відрахувала Констянтина з останнього курсу.
У 1955-му Огнєвий дебютував на сцені Київського театру опери та балету, де був солістом протягом наступних 18 років. Від 1973-го до 1978-го він був солістом Київської філармонії, за цей час також зумів видати 15 платівок, близько 200 записів зроблено ним для фондів Українського радіо.
Окремою цариною пана Костянтина була педагогіка: від 1965-го і до останніх днів він викладав у Київській консерваторії, де підготував понад 40 іменитих співаків. Серед його вихованців багато лавреатів конкурсів вокалістів, заслужених і народних артистів України, зокрема, Микола Мозговий, Степан Гіга, Віталій Білоножко, Ігор Борко, Олександр Пономарьов, та інші.
