Алла Горська: українська художниця, яка була вбита режимом СРСР

18 вересня 1929 року народилася українська художниця Алла Горська.

Алла Горська — українська художниця, дисидентка та одна із засновниць покоління руху шістдесятництва. Вона одна з перших представниць андерграунду, яка працювала у монументальних творах, мозаїці, графіці та живопису.

Сьогодні, 18 вересня 2024 року, Алла Горська могла відзначати своє 95-річчя, проте 28 листопада 1970 року в 41-річному віці була вбита.

Деталей цього кримінального злочину мало, адже влада СРСР все приховувала та фабрикувала справу, аби не підштовхнути людей до ще більших протестів.

Освіта, творчість та особисте життя

Алла Горська народилася в сім’ї директора кіностудії та художниці костюмів. Також у дівчинки був старший брат Арсен, по матері, який на 10 років був старший від неї. Арсен загинув на війні на Ленінградському фронті. Родині часто доводилося переїздити — вони жили в Ялті, Москві, Ленінграді, Алмати, та повернулися в Україну, у рідний Київ.

Алла Горська з батьком і сином Олесем. 1959 рік

Приїхавши до столиці України дівчинка вступила у Київську художню середню школу імені Шевченка, яку закінчила із золотою медаллю. Пізніше Горська вступила на живописний факультет Київського художнього інституту, там вона зустріла своє кохання — чоловіка Віктора Зарецького, з яким одружилася 1952 року.

Алла Горська з батьками та сином Олексієм в Одесі. 1960 рік

Після завершення навчання в інституті працювала за фахом у галузі станкового й монументального живопису. Її твори експонувалися на виставках.

У 1959 році за роботами шахтарського циклу прийнята до Спілки художників. Деякий час викладала малюнок у Республіканській художній школі. Відкрила у Києві з чоловіком художню майстерню.

Віктор Зарецький і Алла Горська в художній майстерні. Початок 1960-х

Вбивство та протести

Проте здавалося б щасливе життя, де все складалося найкращим чином, переривається в такому ще молодому віці. Аллу Горську вбили в 41-річному віці у будинку її свекра у Василькові Київської області. Вбивство повісили на свекра, нібито він убив свою невістку на ґрунті особистої неприязні, а наступного дня наклав на себе руки.

7 грудня 1970 року на Міському (Берковецькому) цвинтарі у Києві відбувся похорон Горської, який перетворився на мітинг протесту проти комуністичного режиму в Україні. Всі знали, що вбивство художниці було не випадковим та ретельно спланованим. За деякими версіями, Аллу вбили КДБ-шники, які мстилися Горській за оприлюднення фактів масових розстрілів киян у Биківнянському лісі. Вони відстежували тих, хто реагував на смерть художниці, аби знищити спротив.

У січні 1972 року здійнялася найбільша хвиля арештів учасників руху опору, що значною мірою ослабило українську духовну та інтелектуальну еліту.

Після розпаду СРСР органи прокуратури й безпеки України, ігноруючи вимоги громадськості, не оприлюднили жодної інформації про загибель Горської. Відкрито лише слідчу справу. Аналіз справи показує, що розслідування було неповним, суперечливим, велося з порушеннями процесуальних норм, тобто було сфабриковане. Простежуються також спільні риси вбивства Горської з іншими політичними вбивствами в СРСР.

У 2008-2009 роках були розсекречені деякі документи, які вказують на спланований замах та причетність до вбивства КДБ.

Алла Горська: факти про її суспільно-політичну та мистецьку діяльність

У 1961-1965 роках стала однією з організаторів і активною членкинею Клубу творчої молоді «Сучасник», тодішнього центру українського національного життя у Києві. У той час свідомо перейшла на українську, якої не вивчала в школі, вихована у російськомовній сім’ї. Тому їй довелося починати вивчення мови у публіцистки та громадської діячки Надії Світличної з алфавіту.

Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят. Плідно займалася мистецькою діяльністю, створила низку монументально-художніх робіт. За її активної участі відбулося 22 травня 1963 року покладання квітів до пам’ятника Великому Кобзарю у парку Тараса Шевченка у Києві, яке стало традиційним. Цей захід державно-партійна структура сприйняла як «зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів».

Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук’янівському і Васильківському кладовищах (1962-1963), про що вони заявили в Київську міськраду («Меморандум №2»).

1964 року у співавторстві з Панасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Вітраж знищила адміністрація університету за вказівкою партійного керівництва. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

Григорій Пришедько, Алла Горська, Григорій Синиця, Віктор Зарецький на риштуваннях мозаїки. Донецьк. 1965 рік.

1965 року було заарештовано багатьох друзів і знайомих Горської. Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі опору, через що її художня творчість була приречена на андеграунд. 16 грудня 1965 року Горська надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів.

Горську викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини віч-на-віч, де велися специфічні «кагебістські розмови» з попередженнями й погрозами.

Матеріально й морально підтримувала родини політв’язнів, листувалася з ними, систематично з Опанасом Заливахою, відвідувала його у в’язниці. У квітні 1966-го подала клопотання на його захист. Їздила на судові процеси своїх однодумців, організовувала збори коштів на допомогу сім’ям засуджених, організовувала зустрічі з тими, хто повертався з таборів. Правозахисники, які поверталися з ув’язнення, зверталися до Горської по допомогу й отримували її.

Алла Горська у колі однодумців. 1969 рік

Належачи до групи шістдесятників, брала активну участь в українському правозахисному русі. В 1965-1968 роках брала участь в акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками: Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, В’ячеславом Чорноволом та іншими і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки. Певним захистом було те, що Горська з групою митців виконувала монументальні художні роботи у Донецьку та Краснодоні (тепер — Сорокине), які вважались важливими та мали ідеологічний ухил. Зокрема, панно у меморіальному комплексі «Молода гвардія».

У квітні 1968 року підписала лист-протест 139 діячів науки й культури до тодішніх керівників СРСР через незаконні арешти та закриті суди над дисидентами. Почалися адміністративні репресії проти «підписантів», кагебістський тиск, Аллу Горську вдруге виключили зі Спілки художників. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Однією з керівників цієї організації називали Горську.

Панно «Вітер»

За Горською стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 року Аллу Горську викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого Валентина Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до вбивства склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

Широко відома в Україні та світі жорстко опозиційна громадсько-політична діяльність Алли Горської та трагічна смерть значною мірою залишили поза суспільною увагою її мистецький доробок, представлений десятками монументальних та живописних творів, великою кількістю графічних робіт, ескізів. Творчість мисткині ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х, бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів. Авторка численних художніх творів: «Автопортрет з сином» (1960), «Портрет батька» (1960), «Абетка» (1960), «Біля річки» (1962-1963), «Портрет В. Симоненка» (1963) та ін.

Мозаїка Алли Горської у Донецьку

Вітраж «Шевченко. Мати». У 1964 році група художників Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко й Алла Горська взялися створювати вітраж до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу Київського національного університету. На жаль, його знищили за наказом тодішнього ректора І. Т. Швеця.

Ескіз вітража «Шевченко. Мати» для Київського університету, 1964 року

Художниця розробила ескізи до вистав «Ніж у сонці» за поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха та ін. (режисер Л. Танюк). Вистави, готові до постановки, були заборонені.

Алла Горська з чоловіком Віктором Зарецьким, художниками-однодумцями — Григорієм Синицею, Г. Марченком, Борисом Плаксієм, В. Смірновим створили низку монументальних робіт у Донецьку, Києві, Краснодоні, позначених впливами Ганни Собачко-Шостак, українського бароко та мексиканського монументалізму.

Роботи Алли Горської: портрети Івана Світличного та Василя Симоненка. Лінорит. 1963 рік.

Твори художниці містяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. А. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури й мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній із найбільших у світі колекцій нонконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі тощо.

Джерело:WoMo