Антикорупційне дно: як НАБУ знищує довіру до реформи

НАБУ - це інституційна помилка, яку неможливо виправити жодними косметичними реформами, – висновки зі звіту міжнародних експертів.

Після 10 років існування і сотень мільйонів євро міжнародної допомоги, Україна нарешті отримала перший зовнішній аудит НАБУ. Те, що мало стати подією, про яку напишуть усі «прогресивні ЗМІ», насправді минуло непомітно. Схоже, що керівництво НАБУ зовсім не проти цього, бо дуже неприємний вийшов звіт – і це за умови, що міжнародна комісія була лояльна до українських антикорупційних структур. Можна лише уявити, яким би був результат, якби у комісії були справжні «зуби» та відсутнє бажання згладжувати постійні провали Бюро.

Отже, на що звернула увагу міжнародна комісія.

1. Хронічні зливи інформації в НАБУ. 

Тобто злив інформації керівництвом та колишнім детективом Андрієм Денисюком – це тільки фрагмент на тлі більшої проблеми.

Що характерно, лише у серпні 2024 року, зазначається у звіті, директор НАБУ затвердив рекомендації щодо запобігання ризикам витоку або розголошення інформації. По-перше, із запізненням майже на 10 років, а по-друге, вони не працюють – ані як запобіжник, ані як допомога у розслідуванні.

2. Щодо цих зливів інформації не було проведено жодного (!) результативного кримінального провадження. 

Тобто жодного покарання за порушення своїх. Це не державний орган боротьби з корупцією – це каста недоторканних, що покривають одне одного.

3. Штат НАБУ постійно зростає. 

Так, лише 2024–2026 рр. має додаватися на 100 співробітників на рік. Не дивно, що держава витрачає на НАБУ набагато більше коштів, ніж отримує внаслідок розслідувань Бюро.

За публічними даними, у 2024 році з державного бюджету витрачено на утримання НАБУ 1,9 млрд грн, тоді як діяльність Бюро призвела до повернення від корупціонерів аж… 823 млн. грн. Тобто витрачено у 2,2 рази більше, ніж повернуто державі!

4. У той же час, детективи та керівництво Бюро поскаржились комісії на перевантаженість «дрібними» корупційними справами, а тому на «великі» не вистачає рук. Скільки ще людей потрібно, щоб НАБУ запрацювало як належить? Здається, їхні апетити українцям не по кишені.

5. І щодо провалених «великих» справ: ключовий для країни сектор – оборона, взагалі поза зоною уваги НАБУ. 

У 2023 році вручено 1 підозру, у 2024 – 0. Україна воює, мільйони українців залучені до оборони, а у Бюро не вистачає чи то ресурсів, чи то, радше, бажання, щоб займатися справді важливими справами. Проте штат розширювати та отримувати зарплати більш ніж сто тисяч – ніхто не забуває!

Навіть такий перелік проблем, з поправкою на лояльність комісії, вражає. До звіту ще слід додати скандали, що струсонули НАБУ останніми місяцями:

• представника Бюро спіймали на виготовлені та збуті наркотиків;
• детектив Бюро Михайло Романюк придбав віп автівки та елітну нерухомість, проте записав все на родичів. Окрім того, його брата спіймали на хабарі, але завдяки прикриттю детектива, суд вже 8 років не може ухвалити рішення в його справі;
• приховування мільйонів у криптовалюті детективами;
• детектив Бюро примушують свідків до інтимних відносин;
• детектив Аршавін – носій держтаємниці, втік до Румунії тощо.

Це тільки те, що одразу спало на думку. Насправді, цього всього – набагато більше.

Після діагнозу, озвученого навіть лояльними міжнародниками та підкріпленого українськими медіа, неможливо далі робити вигляд, що НАБУ потребує лише «реформ». НАБУ — це інституційна помилка, яку неможливо виправити жодними косметичними реформами. Бюро має бути розпущене, а не реформоване.

Потрібно нарешті створити дієвий, підзвітний, незалежний механізм розслідування корупції – з реальним внутрішнім контролем, повноваженнями і відповідальністю. І з регулярним щорічним зовнішнім аудитом.