Антрополог: українці такі ж світлоокі, як і чорноброві

У народній свідомості давно побутує думка про переважну чорнобровість та кароокість українського народу. Багато чинників з плином часу привели до такого судження. Сюди можна віднести і близькість степової культури, і модні віяння часів Речі Посполитої, де у шляхтянських колах було прийнято вважати себе нащадками степових народів Приазов’я.

Із цим не погоджуються науковці-антропологи, що вже протягом двох століть досліджують справжній образ пересічного українця, його коріння та будову тіла.

Вітчизняні та зарубіжні науковці склали чималий покажчик так званої «українськості». За їх дослідженнями, мешканці України ніколи не були однорідними за своїм складом.

Експедиція Дяченка

Василь Дяченко – український та радянський антрополог, етнознавець та культуролог.

Вітчизняна антропологія розпочалась ще у радянські часи, коли росіянин Бунак та українець Дяченко спробували описати особливості людей, що проживали на території тодішньої інтернаціональної держави.

Останній – керував Українською антропологічною експедицією, що проходила в 1956–1963 роках. Вона була під пильним наглядом радянської системи, яка слідкувала за результатами. Щоб вони не вийшли за рамки прийнятої комуністичної ідеології і не сколихнули свідомість населення тодішньої республіки.

На основі отриманих під час розвідки матеріалів, Дяченко об’єднав і систематизував риси жителів різних регіонів України. Він прийшов до висновку, що на її території немає і ніколи не було однорідного типу людей, як-то чорноброві і кароокі чи світловолосі й сіроокі.

За історичними особливостями, даними про будову тіла та риси обличчя населення кожної області, науковець виділив 7 різних антропологічних типів. Він довів, що саме ці антротипи лягли в основу сучасної української нації.

Центральна Україна

Приїздивши до центральної України, антрополог розподілив її на малі підрегіони. Наддніпрянщина, Поділля та Слобожанщина стали першим «полігоном» дослідження. Серед тамтешнього населення він виділив два основні типи – наддніпрянський і дунайський.

Наддніпрянський антротип

Понад 60% всіх українців мають саме наддніпрянський антропологічний тип, що виявляється в русявому кольорі волосся, середній ширині обличчя, переважно темному кольорі очей, ідеться в дослідженні Дяченка «Антропологія українського народу».

Первісно представники цього антротипу населяли переважно середню Наддніпрянщину, Поділля та Слобожанщину. Сьогодні ж їх можна зустріти в Київській, Черкаській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Харківській, частково Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях.

Для осіб наддніпрянського типу характерні посередній розмір тіла, кругла голова, невеликі вилиці, очі і лоб, відносно високий зріст, темнуваті очі і волосся. Але є винятки: у деяких областях українці мають більш темну пігментацію, тоді як в інших – відносно плоске обличчя.

Посередність у зовнішності антропологи пояснюють просто: саме в Центральній Україні з давніх часів перетиналися шляхи і змішувалася кров різних племен: від масивних дніпро-донеччан епохи неоліту до витончених трипільців, від іраномовних скіфів до місцевих протослов'янських народів.

Другим за величиною типом жителів центрального регіону Дяченко виділив «Дунайський тип». До нього належать майже 10% сучасних українців.

Представники дунайського типу більше від інших наділені європеоїдними рисами: довге вузьке обличчя, прямий і тонкий ніс, русяве волосся і темні очі (від темно-сірих до світло-карих). Генетичні побратими українців цього типу зустрічаються сьогодні серед поляків – на Холмщині і Томашові.

Представники Дунайського типу вважаються нащадками кельтських і фракійських племен. Цей тип сформувався в ранньому бронзовому віці і поширився серед слов'ян на заході сучасної України. Цікаво, що дунайський тип ліг в основу антропологічних особливостей і інших народів: поляків, австрійців, німців і навіть словенців.

Південно-східна Україна

Досліджуючи Північно-Західне Причорномор'я, Нижнє Подніпров'я і частково Буковину Дяченко виокремив Нижньо-прутський тип. Далекими родичами українських південців вважаються сусіди молдовці, румуни і болгари. Нині Нижньо-прутський тип поширився передусім у Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях. Частково він зхопив Дніпропетровську, Донецьку, Луганську області та північний Крим.

Жителям цього типу притаманна чорнява зовнішність: темне волосся і очі, чіткий прямий ніс, у чоловіків – густа борода, вуса і волосся на грудях. Цікаво, що за зовнішніми ознаками південні українці дуже схожі на жителів Карпат, але вищі і з витягнутими обличчями.
Ці особливості власники Нижньо-прутський типу успадкували від південноєвропейських предків: іраномовних скіфо-сарматських племен, що проживали на Півдні України ще до нашої ери, а також від тюркоязичних кочівників часів Київської Русі (наприклад, протоболгар).

Західна Україна

Після степової зони науковець звернув увагу на особливе розмаїття антропологічних типів західного регіону. Серед найрозповсюдженіши Дяченко вирізнив карпатський, альпійський та динарський типи.

Карпатський тип поширений у Закарпатті і Прикарпатті, Гуцульщині, окремих районах Буковини. На сучасній карті України його можна зустріти в Івано-Франківській, Закарпатській, частково Чернівецькій та Львівській областях, а також на Західній Тернопільщині (за винятком тих територій, для яких характерний поліський тип). До нього належить близько 6-7% українців.

Представники карпатського типу найбільше відрізняються від типового українця: антропологи відзначають у них яскраво виражену круглу форму голови, вузьке і високе обличчя, прямий лоб, невиразне надбрів'я і часто опуклий ніс. Їх колір волосся і очей експерти називають найтемнішим серед усіх жителів України, а ріст – дуже малим. Подібну зовнішність можна зустріти серед балканських народів: чорногорців, боснійців, сербів, а також північних румунів і словаків.

Представники цього типу – нащадки давніх археологічних культур західного і центрального європейського регіону. І хоча точну назву цих культур визначити важко, імовірно до них відносяться нащадки Куштановицької культури (поширена на території сучасної Словаччини, Угорщини та України в VI -III століттях до н.е. – авт.), і культури Підкарпатських курганів. Експерти називають карпатських українців «містком між українським народом і етнічними групами Центральної і Південної Європи». Саме цим можна пояснити їх зовнішню схожість з сусідніми балканськими народами.

Наступними за чисельністю йдуть динарці та альпініди.

Динарці вирізняються високим зростом, досить округлою головою та гакуватим носом. Такий тип можна зустріти серед гуцулів та русинів. Альпініди ж, у свою чергу, схожі на карпатців, проте мають більш архаїчні риси обличчя. Відсоткове співвідношення цих антропологічних типів Дяченко не встановлював через їх часткову належність до інших національностей.

Північна Україна

На півночі країни Дяченко виділив так званий «Поліський» тип. 

Такі люди вирізняються досить світлим волоссям (іноді рудим) і голубими або ж сірими очима. Вони мають високий зріст і міцну статуру, походять від культури бойових сокир та мають певний домішок германського елементу, що і робить їх світлішими за інших.

Далі буде.

Олександр Маслак