Арабський світ проти неоосманізму

У чому не відмовиш президенту Туреччини пану Реджепу Тайїпу Ердогану, так це у вмінні об’єднувати проти себе здавалось непримиренних противників. У даному питанні він не надто поступається своєму кремлівському візаві Володимиру Путіну.

Туреччина за президентства Ердогана вже давно перетворилась на своєрідний аналог «русского мира» у арабському світі. Анкара прагне поширити свій вплив  ледь не на всі терени колишньої Османської імперії.  Постійні дипломатичні конфлікти, економічні війни та бряцання зброєю, а іноді і пряме військове втручання у справи незалежних країн – обличчя сучасної Порти.

Звісно, подібні дії не можуть сприяти позитивній реакції з боку інших гравців близькосхідного регіону. Однак у випадку Ердогана вийшло ще цікавіше. Його агресивний неоосманізм став рушійною силою для створення широкого антитурецького фронту з боку арабських держав від Західного Середземномор’я до берегів Перської затоки.

Ще на початку березня до рівня союзницьких угод дійшли давні антагоністи Сирійська Арабська Республіка та тимчасовий уряд Лівії у Тобруку. Під останнім маються на увазі керівні структури, які асоціюються з Лівійською національною армією під командуванням маршала Халіфа Хафтара.

Саме цю сторону громадянського конфлікту в Лівії підтримують США. Перед цим дипломатичні відносини між країнами були розірвані з початком «арабської весни» у 2012 році. Згідно з інформацією сирійського агентства SANA обидві сторони узгодили синхронізацію своєї зовнішньополітичної діяльності та спільні кроки по «відсічі турецькому втручанню і агресії проти сирійського і лівійського народів». 

Окрім Дамаску, дипломатів з Тобруку, а саме міністра закордонних справ, офіційно прийняли в Алжирі та Марокко. 

У відповідь, на днях сили уряду в Тріполі (умовні легітимісти, підтримувані Анкарою) завдяки турецьким підрозділам  взяли  стратегічну військову базу Аль-Ватія, підконтрольну російським найманцям ПВК Вагнера. Так, ці хлопці теж беруть участь у конфлікті. На цей раз на боці  Халіфа Хафтара. Росіяни та їх союзники втратили десятки танків та  6 літаків.

Тим часом у самій Сирії арабський світ вийшов на контакт навіть з місцевими силами курдів. Скажемо прямо: не надто приємні союзники з точки зору мусульманського світогляду. Розпочато пошук шляхів до порозуміння між офіційним урядом Сирії та формуваннями сирійських курдів.

Мова йде про політичне крило «Демократичних сил Сирії», основою якого є курдські загони народної самооборони. Посередником у цих переговорах виступила влада Єгипту.

За даними арабського видання «Аль-Арабі аль-Джадід» «миротворчі» ініціативи Каїру інспіровані монархіями Саудівської Аравії та Об'єднаних Арабських Еміратів і спрямовані виключно проти дій турецьких військ у регіоні. Таким чином планують створити буферну зону на території Сирії та зупинити просування османів вглиб країни. Перед цим конфліктні ситуації ДСС з арабським світом виникали через небажання перших взаємодіяти з сунітськими племенами Заєвфраття, а саме засиллям курдів в місцевих радах.

«Завдяки» Анкарі подібні питання вже не стоять аж надто гостро.  Загалом тріумвірат Саудівська Аравія, ОАЕ та Єгипет перейшов на формат військової та фінансової допомоги бойовикам. 

Як і в прикладі з Лівією, ОАЕ відновили дипломатичні відносини з Дамаском. Перед цим шейхи утримувались від  контактів з сирійським урядом з початку громадянської війни у 2012 році.

А взагалі, як подумати, цікава виходить ситуація.

Одночасно, між собою співпрацюють курди  та проросійські частини в Сирії, яких підтримують саудити та ОАЄ. І це при тому, що обидві країни є принциповими противниками шиїтського Ірану, який також виступає на стороні сирійської армії у даному конфлікті.

І тільки нещодавно ж згадували про нафтову війну арабських країн з Росією, яка ніби виступає як союзник у боротьбі з військами Ердогана.

На додачу США у Сирії ледь не напряму знищує ПВК Вагнера. А у Лівії вони працюють по один бік фронту. Отака от на планеті виходить «Гра престолів».

Спеціально для «Останнього Бастіону»