Архіпелаг розбрату: чи вдасться Суомі мілітаризувати Оланди?
Світ невпинно і безповоротно змінюється на очах, залишаючи у минулому старі засоби стримання агресора, конаючого в українському чорноземі...
167 тому населені етнічними шведами острови, розташованих при вході у Ботнійську затоку Балтійського моря, у примусовому порядку перетворено на територію, де заборонено зберігати старі й споруджувати нові оборонні споруди, військово-промислові підприємства, а також тримати війська.
Паризьку мирну угоду (1856), яка підсумувала поразку царської Московії у Кримській (Східній) війні, згодом уточнено і доповнено Оландською конвенцією (1921) і Московським договором (1940), тим самим закріпивши за архіпелагом у складі Суомі демілітаризоване становище.
Проте нині, коли Фінляндія вже ввійшла до Північноатлантичного альянсу, status quo ante bellum russica вимагає перегляду відповідно до обставин, які змінилися після 24.II.2022.
Фінляндське суспільство рішуче обговорює можливість повернення на Оланди, до слова, своєрідного ключа до Скандинавії та Балтики, військового загону задля убезпечення всієї Північної Європи від загроз із Московії (чи пак РФ).
На шпальтах провідних газет думки розділилися:
- більшість речників громадськості в особі кадрових військовиків і аналітиків-міжнародників наполягають на конечности демілітаризованого становища, що мало зникнути ще у 1990-х рр., одразу зі смертю соціялістичного табору;
- меншість, власне самі жителі архіпелагу і тамтешні політики, обстоює своє право зберегти дотеперішню ситуацію, оскільки, за висловом відомої журналістки Анни-Лени Лаурен, «демілітаризація є частиною нашої ідентичности».
Попри жваву дискусію факт лишається фактом – на островах досі діє дипломатичне представництво країни-аґресорки, головним завданням якого є... (не дивуйтеся!) стеження та вибудова шпигунської мережі!
Без перебільшення, Оландський архіпелаг, спірність приналежности до Суомі оскаржувався Швецією у 1918-1921 роках і ледве не призвів до відкритого бойовища, – стратеґічно важливий географічний об'єкт.
Не дарма ж після Зимової війни совєцький режим наполягав на появі там свого консульства, переповненого військовими аташе під виглядом "технічного персоналу".
Саме тому вже у 2020-х рр. патріоти Фінляндії, які не воліють повторення помилок минувшини, вимагають від влади країни ремілітаризувати острівну самоврядну провінцію: воєнний історик Еміль Кастегелмі, доктор наук Юкка Таркка і академік Мартті Коскеніемі...
Наперекір спільній меті вони дещо розходяться у практичних засобах, зокрема посилаються на вже згадані міжнародні угоди (1856, 1921 і 1940 роках), одностороннє розірвання яких не призведе до зміни status quo у Фенноскандії.
Своєю чергою, пан Коскеніемі можливою підставою для розірвання угод називає Віденську конвенцію: «Ми маємо скористатися цією можливістю та заявити, що Фінляндія вже має подібний прецедент, коли в односторонньому порядку наш уряд вийшов із військових положень Паризького мирного договору. Ми могли б повідомити іншим сторонам Оландської конвенції 1922 року, що обставини змінилися і термін дії угоди минув, а відтак тому Суомі більше не дотримується її».
Решта підписантів, за винятком Швеції, – певен академік, – є союзниками Суомі по НАТО, котрі навряд заперечуватимуть її бажанню і законному праву на тлі кривавих подій в Україні.
Доктор наук Таркка, який на собі відчув усі "принади" московитської аґресії під час бомбардувань рідного йому Тампере у 1942-1944 роках, різкіший у висловлюваннях.
За його словами, «міжнародне право вкрай старомодне і нежиттєздатне, особливо, коли одна з нинішніх наддержав починає чинити воєнні злочини проти мірного у рази меншого від себе сусіда. РФ навіть не існувало на момент підписання Оландської угоди, тож варто нам і надалі дотримуватися норм чи за краще почати зміцнювати власну національну безпеку та колективну оборону НАТО».
Жителі здебільшого відкидають посягання політиків та експертів із континентальної Фінляндії на усталений десятиліттями устрій, але їхній протестний голос зосереджений виключно у мережі, бо так просто і зручно.
Власне на островах ніколи не було великого інтересу до обговорення цього питання, адже вони не є стороною (суб'єктом, підписантом) всіх перелічених вище угод, за їхню безпеку відповідають саме профільні чиновники з Гельсинкі.
Саме фінляндські урядовці тепер цілком можуть запровадити для оландців військову повинність, якої не було з 1856 року, оскільки подібних надзвичайних заходів вимагає буремна доба.
«Оланди схожі на дерев'яний вузол, його легко розрубати, але неможливо зібрати наново, як було до того. Всі три елементи: автономія, демілітаризація та шведська мова, – це речі, які залежать один від одного. Тож, якщо ви приберете одну із частинок, то розіб'єте дерев'яний вузол», – окреслив ситуацію з архіпелагом кілька років тому колишній надзвичайний і повноважний посол Фінляндії у РФ (2000-2004) та у Німеччині (2004-2008) Рене Нюберґ.
Припускаємо, острів'яни побоюються, що самоврядне становище та єдина офіційна шведська мова (саме так, на Оландах фінська відсутня взагалі!) опиняться під загрозою, якщо уряд Суомі розпочне ремілітаризацію.
Ці дві важливі частини чинного суспільного договору (власне, місцевої ідентичности) угоди можна було б ґарантувати відповідним указом президента або ж прем'єр-міністра, у зв'язку з чим питання демілітаризації відпало б само собою й не було б уже таким гострим.
Очевидно, справа захисту, безпеки та оборони всієї фінляндської території – і континентальної, і острівної – у руках усіх громадян цієї північноєвропейської країни, про що красномовно свідчать події попереднього та позаминулого століть.
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує читачам про те, що Києву потрібен чіткий шлях членства, але Вашинґтон, Париж і Берлін блокують євроатлантичну інтеграцію, адже проблема не у реформах, а у небажанні західних політиків поступатися власними амбіціями.
