Наслідуючи Фінляндію: Україна має прискореним темпом вступити у НАТО
Києву потрібен чіткий шлях членства, але Вашинґтон, Париж і Берлін блокують інтеграцію. Проблема не у реформах, а у небажанні політиків.
Таку непопулярну на Заході думку висловила заступниця директора Міжнародного центру оборони та безпеки пані Крісті Райк, повідомляє інформаційна агенція "Останній Бастіон".
Вона стверджує, що російська воєнна агресія, вступ Фінляндії до Північноатлантичного альянсу і прагнення України приєднатися до НАТО – свідчення неспроможності створити у так званій буферній зоні Європи стабільність.
У січні 1940 року тисячі червоноармійців загинули в битві на Раатській дорозі на Сході Суомі, у вирішальному зіткненні під час совєцько-фінляндської Зимової війни.
Більшість полеглих походила з УРСР, яка разом із БРСР втратила найбільшу частку свого населення серед усіх тогочасних совєцьких республік у цілому під час Другої світової війни.
Не споряджені та не підготовлені до суворих зимових умов Півночі, совєцькі українці були розгромлені менш численними, але дуже мотивованими фінами, які захищали свою власну землю та незалежність.
Сьогодні Раатська дорога, наголошує Крісті Райк, веде до східного кордону Європейського союзу і НАТО, двох найважливіших західних організацій, до яких Суомі приєдналася, щоби забезпечити свою свободу та демократію.
Політика нейтралітету Фінляндії (сумнозвісна фінляндизація – прим. ред.) під час Холодної війни розглядалася деякими західними коментаторами, зокрема колишнім державним секретарем США Генрі Кіссінджером, як можлива модель для України.
«Однак саме сьогоднішня Суомі, а не часів Холодної війни, – найкраща модель для Києва. Україні слід запропонувати швидкий вступ до НАТО, як тільки закінчиться війна, і повноправне членство в Європейському Союзі, щойно вона виконає умови. Оскільки виконання розширених критеріїв вступу до ЄС потребує незліченних правових і адміністративних змін та неминуче займе роки, для забезпечення європейського майбутнього України ще важливішим є швидкий і рішучий рух на шляху НАТО», – зауважує Крісті Райк.
Зрештою, диктатор Іосіф Сталін передбачив для Фінляндії таку ж долю, як і для країн Балтії, які були анексовані СССР у 1940 році, або для Угорщини та інших країн Центральної та Східної Європи, які після Другої світової війни стали окупованими радянськими державами-сателітами.
Обмежена у своєму зовнішньополітичному виборі сусідньою совєцькою імперією, фінляндці виробили чесноту через необхідність, позиціонуючи свою державу як "нейтральну, демократичну, і в деякому сенсі скандинавську"; але, як ми розуміємо, не все так однозначно.
Як тільки обмеження зникли разом із розпадом СССР, Суомі подала заявку на членство в ЄС, яку схвалили у 1995 році, проте оскільки Зимова війна залишилася в далекому спогаді, військовий нейтралітет залишався загальноприйнятим.
Потрібен був шок від масованого вторгнення Росії в Україну 24.II.2022, щоби майже миттєво схилити громадську думку батьківщини маршала-президента Карла Ґустафа Еміля Маннергейма на користь необхідності членства в НАТО, що призвело до найшвидшого процесу вступу в історію Альянсу.
«Буквально кілька днів тому, 4 квітня, країна офіційно стала 31-м членом блоку. Після того, як Фінляндія десятиліттями намагалася побудувати відносини зі своїм колишнім загарбником на основі співпраці та довіри, агресивна війна в Україні повернула історичні спогади про Зимову війну та переконала фінів у необхідності найсильніші можливі гарантії безпеки, які може запропонувати лише НАТО.
Послідовність приєднання до двох організацій для України має бути різною, але логіка одна. Так само як Фінляндія, Україна потребуватиме найсильніших можливих гарантій безпеки та міцної прив'язки до європейського політичного та економічного порядку, щоби мати змогу розвиватися як вільна та демократична країна», – стверджує Крісті Райк.
Окрім війни, яка триває, є одна велика перешкода на шляху вступу України до НАТО: відсутність згоди між державами-членами військово-політичного блоку.
Існує сталий консенсус лише щодо позиції, що Україна не може приєднатися, поки тривають бойові дії, оскільки Альянс не бажає бути безпосереднім учасником війни.
Уряди США та Німеччини, не кажучи вже про Францію, заявили, що на даному етапі не бажають узгоджувати чіткий графік вступу України до НАТО, чим спонукають Москву продовжувати геноцид українців.
Польща та країни Балтії, навпаки, прагнуть запропонувати Україні чіткий шлях до членства та негайні тісніші відносини з Альянсом на наступному саміті НАТО у Вільнюсі вже цьогоріч у липні.
Попри численні визнання західних лідерів, що слід було прислухатися до Польщі та країн Балтії раніше з приводу російської загрози, їхні погляди знову відсуваються в сторону, адже НАТО обговорює майбутню архітектуру безпеки Європи та місце України у ній.
За підтримки Угорщини та кількох інших партнерів, США з Німеччиною, схоже, побоюються, що РФ стане агресивнішою, якщо Україна отримає чітку дорожню карту на членство у НАТО; ніби Росія вже зараз не робить усе можливе, задля знищення Україну та дестабілізації Європи.
Ці західні уряди дотримуються хибної логіки, яка й призвела до війни: що безпеку в Європі можна покращити, лише якщо не провокувати Росію та поважати її передбачувані безпекові проблеми.
Проте саме це бажання Заходу не провокувати Росію змусило Кремль повірити, що він може силою повернути свою сферу впливу на сусідні країни без будь-якої серйозної протидії з боку Заходу.
«Власне, саме саміт НАТО 2008 року у Бухаресті, де Альянс оголосив, що Сакартвело й Україна одного дня можуть стати членами, але відмовився надати їм план дій щодо членства, проклав шлях до вторгнення Росії, спершу на грузинський, а роками пізніше на український терен. Не варто забувати, що вторгненню 2022 року передували російські пропозиції переробити європейський порядок безпеки за химерною подобою, уявленою у Москві.
У двох документах, представлених у грудні 2021 року, Кремль як ніколи відверто заявив про свої цілі щодо відновлення совєцької сфери впливу та скорочення присутності НАТО в Європі до рівня до 1997 року. Новий порядок мали узгоджувати великі держави через голови менших. Ці документи були більш конкретним вираженням ідей, викладених 12 роками раніше тодішнім президентом Росії Дмітрієм Мєдвєдєвим у його пропозиції щодо нової архітектури європейської безпеки, яка була досить неоднозначною, але вже натякала на право вето на рішення НАТО.
Реакція Заходу на пропозиції Мєдвєдєва також була неоднозначною, але в січні 2022 року США з НАТО дали зрозуміти, що немислимо навіть починати переговори на основі основних вимог Росії, хоча Вашинґтон був відкритий для переговорів щодо контролю над озброєннями, ядерних договорів та заходи прозорості», – розтлумачує хід подій попередніх років Крісті Райк.
Тепер російський президент Владімір Путін аж ніяк не відмовився від своїх цілей відновити контролю над західними сусідами, хоча вступ Фінляндії до НАТО є серйозною невдачею, яку йому довелося проковтнути.
Здається, кремлівський бункерний щур все ще вірить, що Росія зрештою переживе період підтримки України Заходом, насичення її зброєю, а відтак переможе на постсовєцькому просторі й піде далі.
Крім бажання не провокувати Москву, у західних країнах висунули ще щонайменше 3 аргументи проти вступу України в НАТО; всі вони були певною мірою актуальні до 22.II.2022, але поточна широкомасштабна війна їх скасувала.
- По-перше, раніше були сумніви щодо готовності та здатності України захищати себе, а отже, щодо здатності НАТО захистити Україну.
Будь-які подібні сумніви вже повинні були зникнути, оскільки Україна продемонструвала виняткову рішучість і здатність відбити російську агресію, а українські військовики стали найдосвідченішою армією Європи.
«Крім того, Україна, як ми всі побачили, стала на шлях сумісності з НАТО через постачання західної зброї та поглиблення оборонної співпраці з союзниками по НАТО. І цю роботу потрібно продовжувати, наприклад, надаючи Україні західні винищувачі, реактивні літаки, – тобто, долаючи самовільно встановлену червону лінію, яку ще належить перетнути західним країнам, які до сьогодні вже перетнули багато інших нібито червоних ліній у своїх постачаннях зброї.
Додам, що підвищення сумісності з вимогами НАТО було пріоритетом для фінських військовиків із моменту закінчення Холодної війни та стало однією з передумов для безперебійного процесу вступу. Тож важливо, що Україна продовжуватиме нести основну відповідальність за власну оборону навіть після вступу до НАТО. Фактично це зміцнить загальну оборону та стримування блоку», – зазначила Крісті Райк.
- По-друге, більшість українців не підтримували членство в НАТО до 2014 року, коли Росія вдерлася та анексувала Крим і почала війну на Сході України, і саме Москва забезпечила значне зростання популярності НАТО в Україні.
У 2018 році для закріплення євроатлантичного курсу країни український парламент вніс зміни до Конституції, які визначили членство в ЄС і НАТО як національні цілі.
«Ще одна радикальна зміна громадської думки була викликана повномасштабним вторгненням Росії: згідно з опитуванням, проведеним цьогоріч у січні київською групою "Рейтинг", 86% українців на референдумі проголосували б за членство в НАТО, а 87% підтримали б членство в ЄС. Раптове збільшення підтримки євроатлантичної інтеграції відображає подібне зростання підтримки НАТО минулого року у Фінляндії. Водночас різко погіршилося ставлення українців до Росії, в тому числі й у традиційно російськомовних регіонах України», – пояснює Крісті Райк.
- По-третє, існує більш невловиме питання ідентичності та сприйняття, що вкорінене в історії, адже західні еліти та громадськість мало знають про Україну, але схильні вважати країну дуже схожою та близькою до Росії.
Більш плюралістична, індивідуалістична та волелюбна ідентичність українців, яка розвивалася протягом минулих століть, здебільшого у напружених стосунках із централізованою російською чи совєцькою державою, сформованої вертикально згори донизу, – це те, про що західні шкільні підручники з історії нічого не говорять.
«Голодомор – штучний масовий голод, навмисно спричинений совєцьким режимом в Україні, Кубані, Надволжі та Казахстані у 1932-1933 роках, – а також широкі заходи з русифікації та масові депортації українців, татар та інших національних меншин СССР до Сибіру та Середньої Азії у 1930-1940-ві роки були частиною плану Кремля занурити національні культури та етноси під свій жорсткий контроль, у тому числі шляхом геноциду.
Естонці, латвійці, литовці, поляки та фіни діляться з українцями історичним досвідом боротьби з російським гнітом – важливою цеглинкою спільної ідентичності. Так, уже в 1990-х старі ганзейські міста Риґа і Таллінн відкрилися для західних відвідувачів, багато з яких були здивовані, побачивши на власні очі, що ці країни справді мали європейську історію до того, як зникли за залізною завісою. Те саме стосується західноукраїнських міст, таких як Львів, який має більше спільного з Прагою, ніж із Москвою.
Відвідувач Києва, з іншого боку, може стати свідком історичних зв'язків України з Росією, через що Україні було дещо важче отримати підтримку для своїх європейських прагнень. Проте сьогодні Україна своєю стійкістю, сильним громадянським суспільством, демократичним лідерством і децентралізованою адміністрацією доводить, що вона дійсно відрізняється від Росії», – висновує Катрі Райк.
У країнах Балтії та Польщі не сумніваються, що українці справді вмирають за європейські цінності та європейську безпеку – і тому заслуговують бути "одними із нас", натомість у Західній Європі це розуміння не закріпилося і досі.
Війна в Україні, членство Фінляндії у НАТО та прагнення України приєднатися до Альянсу підкреслюють, що так звані "сірі зони", або буферні території, не змогли створити стабільність у Європі.
Навпаки, саме ті сусіди Росії, які не були міцно прив'язані до Заходу, останніми роками зазнавали дедалі більшого тиску з боку Кремля, а відтак у найближчому майбутньому Захід має зосередитися на подальших постачаннях зброї в Україні, щоби переконатися, – Україна зможе успішно провести заплановані контрнаступи та звільнити принаймні частину окупованих територій.
Але також необхідно почати будувати стійкий мир і за прикладом Суомі повна інтеграція України до євроатлантичних структур необхідна для того, щоби трагедії подібної до Раатської дороги у 1940-му чи Бучі у 2022-му ніколи не повторилися – ні у Фінляндії, ні в Україні, ні у будь-якій іншій країні, яка межує із поки що РФ.
Насамкінець "Останній Бастіон" нагадує про те, що Кремль активізував свого агента "глибокого залягання" у Фінляндії з метою дестабілізації ситуації на демілітаризованому Оландському архіпелазі.
