Беслан: правда заручників

Саме російські спецслужби вбили й поранили понад 1000 заручників, серед яких були сотні дітей.

До чергової річниці подій у Беслані 1–3 вересня 2004 року редакція Останнього Бастіону представляє своїм читачам доповідь опубліковану на сайті «Правда Беслана» — «Беслан: правда заручників», підготовлену Юрієм Савельєвим, депутатом російської держдуми, членом парламентської комісії з розслідування подій у Беслані.

Ще тоді ця доповідь фактично повністю спростувала всі версії кремля щодо штурму школи та чітко вказала на те, що саме російські спецслужби вбили й поранили понад 1000 заручників, серед яких були сотні дітей.

Юрій Савельєв — доктор технічних наук, експерт вищої категорії у галузі фізики горіння та вибухів, професор, колишній ректор петербурзького «Воєнмеха», єдиний у комісії спеціаліст такого профілю.

У травні–червні 2006 року Савельєв ознайомив із доповіддю інших членів парламентської комісії, а також низку експертів. Змістовних заперечень майже не було, однак його висновки назвали «навмисною фальсифікацією даних» і «спекуляцією».

Голова комісії А. Торшин звинуватив Ю. Савельєва у «політичних іграх». Така реакція пояснюється просто: Савельєв не лише повністю зруйнував офіційну версію масового вбивства у Беслані, а й довів страшну (для кремля) правду — заручники загинули не з вини моджахедів, а внаслідок дій так званого штабу.

Йдеться не просто про дії, а про прямий наказ, відданий анонімним генералом ФСБ.

Доповідь Юрія Савельєва об’ємна, насичена свідченнями, розрахунками, формулами, фотодоказами. Значну увагу автор приділяє показанням колишніх заручників, свідків та очевидців.

Саме повторювані деталі, які повідомили врятовані заручники, дали змогу зрозуміти події 1–3 вересня 2004 року, а особливо ті, що стали початком штурму школи 3 вересня. Крім цього, Савельєв спирався на великий архів фото- та відеоматеріалів із місця трагедії, зібраний завдяки журналістам, які працювали у Беслані.

Перша частина доповіді присвячена обставинам вибухів у спортзалі школи, що пролунали після 13:00 3 вересня 2004 року й після яких почався «вимушений штурм». Офіційна версія звучала так:

«Невстановлені терористи привели в дію вибухові пристрої, розвішані у спортивному залі школи».

Саме з цієї версії виходило слідство, проводячи вибухотехнічну та пожежотехнічну експертизу. Критиці цих експертиз Ю. Савельєв приділяє значну увагу. Спираючись на повторювані свідчення заручників, дослідження характеру й часу руйнувань у спортзалі, знайдені місцевими жителями та передані прокуратурі тубуси від використаної одноразової зброї, фотоматеріали та використовуючи формули для обчислення сили вибухів, автор робить власні висновки.

Перший вибух у спортзалі, переповненому знесиленими заручниками, став результатом пострілу з РПО-А («Шмеля» — реактивного піхотного вогнемета термобаричної дії) з п’ятиповерхового будинку № 37 на Шкільному провулку. Постріл було зроблено о 13:03 у горищне приміщення спортзалу у північно-східному куті, що межує з тренажерною залою.

Оскільки ФСБ не надало відповідь на офіційний запит парламентської комісії, автор припускає, що замість РПО-А могла застосовуватися граната ТБГ-7В (гранатомет РПГ-7В1), РШГ-2 (реактивна штурмова граната) або МПО-А (хоча ця зброя тоді могла ще не стояти на озброєнні ЦСН ФСБ рф). З огляду на те, що постріл був здійснений термобаричною гранатою з полегшеним зарядом, однаково ймовірним є використання будь-якого із зазначених видів озброєння зі схожими властивостями.

Другий вибух у спортзалі, що пролунав через 22 секунди, був спричинений пострілом із п’ятиповерхівки № 41 по Шкільному провулку з гранатомета РШГ-1 осколково-фугасною гранатою з тротиловим еквівалентом 6,1 кг. Внаслідок цього було зруйновано стіну під підвіконням північного вікна, що прилягало до західної стіни спортзалу.

Варто зазначити, що значна частина вибухових пристроїв, розвішаних моджахедами в спортзалі, не здетонувала, а частина вибухнула вже внаслідок пожежі.

Велика кількість заручників у спортзалі загинула саме через перші два вибухи. Частині вдалося втекти, інших моджахеди перевели у їдальню, актову залу та південний флігель школи — через те, що в спортзалі швидко розгорівся вогонь.

Пожежа виникла після першого пострілу фактично о 13:05, коли загорілося горище, балки перекриття й утеплювач у місці влучання термобаричної гранати. Палаючі балки й обшивка падали на поранених, але ще живих заручників.

Наказ начальника оперативного штабу генерал-майора ФСБ Андрєєва В. А. гасити пожежу надійшов о 15:10, перша вода була подана о 15:28 — через дві з половиною години після її початку. За цей час у спортзалі живцем згоріли всі заручники, які залишалися там.

Не краща доля чекала й тих, кого перевели до інших приміщень школи. По них іззовні відкрили вогонь із «Шмелів», РПГ-26, РШГ-2 та іншої зброї, а також із танків.

За підрахунками Ю. Савельєва, заснованими на офіційних документах слідства та судово-медичних звітах, зі спортзалу в інші приміщення перевели приблизно 300–310 заручників, із яких загинуло 106–110 осіб.

У доповіді ще багато переконливих розрахунків і висновків. Головний із них: штурм школи у Беслані був спровокований (розпочатий) застосуванням зброї російськими спецслужбами саме за наказом оперативного штабу. Водночас штурм подали як «вимушений» — нібито після того, як «бойовики підірвали спортзал». Савельєв доводить, що це брехня.

Від самого початку місцеві жителі й родичі заручників дуже боялися силового штурму. Представники «громадянського» штабу виходили до людей і переконували: «Штурму не буде».

Та їм мало вірили: градус недовіри до офіційних заяв підвищувала брехня штабу та ЗМІ (особливо держтелеканалів) про кількість заручників. Усі три дні повідомляли про 354 особи, хоча вже вдень 1 вересня було відомо, що їх «понад тисячу» (інформацію для ЗМІ «фільтрували» члени штабу: заступник прессекретаря президента рф Дмитро Пєсков та заступник директора ДІП «Вести» Петро Васильєв).

Осетинські чоловіки буквально стали живим кільцем навколо школи, щоб не допустити штурму. Вони були озброєні всім, що мали, навіть трофейною зброєю часів Другої світової.

А поки «громадянський» штаб шукав способи переговорів, «силовий» готував штурм. Варто зазначити, що «громадянський» штаб навіть досяг певного успіху — домовилися про приїзд президента Масхадова, якому обіцяли надати коридор і аеродром. Однак через годину після цих домовленостей почався штурм.

Перед «силовим» штабом стояло «складне» завдання: як розпочати штурм, якщо це відразу помітять місцеві жителі й завадять спецпідрозділам? Було ухвалене рішення:

1. Спровокувати штурм.

2. Зобразити так, ніби моджахеди самі підірвали спортзал.

3. Для цього здійснити кілька пострілів по спортзалу (в горище, під вікно, у вікно).

4. Почати штурм силами спецпідрозділів.

5. Перед пострілами відволікти увагу моджахедів (домовилися, що сили МНС забиратимуть тіла, викинуті з вікна школи).

Хронологія: МНС під’їжджає забирати тіла, о 13:03 пролунали вибухи у спортзалі, спецпідрозділи починають «вимушений штурм». Місцеві жителі не перешкоджають, а навпаки — кидаються допомагати витягувати заручників.

Без сумніву, цю операцію розробила ФСБ. Про неї знали генерали — тодішні заступники директора ФСБ В. Пронічев, В. Анісімов і А. Тіхонов, які перебували у Беслані та керували «силовим» штабом. І, звісно ж, операція була погоджена з путіним.

За словами джерела в адміністрації кремля, принципове рішення про штурм бесланської школи путін ухвалив приблизно вдень 1 вересня 2004 року.