Безкарність породжує нові злочини або Притча про чотирьох курочок
Шлюб подружжя Братішок тріщав по швах. Прожили в мирі-злагоді десятки років, а на старість скандал за скандалом: треба віддавати кредит, який взяли на відкриття власної справи - придбання магазину в селі Братешки Решетилівського району, а виручки – кіт наплакав. А кого ж підозрювати в зникненні грошей, як не один одного, бо працюють… удвох?!
Утім, коли почали записувати продане за день, збагнули, що зникають не гривні, а товар - солодощі, ковбасні вироби, напої. Взаємні підозри, що хтось із них таємно поїдає смаколики, з одного боку були безглуздими, а з іншого – єдиною реальною версією, адже крамницю ніхто не грабував, принаймні ніяких видимих слідів зламу вони не помічали. Хіба інколи дивувалися: зранку відмикали магазин, а на підлозі валялися фантики від цукерок, хоча щовечора не лише замітали, а й робили вологе прибирання.
Так тривало більше місяця. Доки 21 липня 2014 року, наступного дня після завезення чималої партії нового товару, Людмила Іванівна Братішко зрозуміла, яким чином їх обкрадають. На вітрині - все о’кей, увесь товар нібито на місці, а засунеш руку далі, а там - порожньо!
Як кажуть, лихо не без добра: принаймні відразу припинилися сімейні чвари й взаємні обвинувачення. Заходилися робити ревізію продуктів на основі «свіжих» накладних. І виявили нестачу на 680 гривень. Були вкрадені цукерки, шоколадки, жувальні гумки, печиво, закуски, кетчуп, плавлені сирки, ковбаси, пиво, лимонад, сухарики, запальнички і навіть молода картопля. Цигарками й спиртним у магазині не торгували.
Власники торговельного закладу припускали, що це якісь заїжджі гастролери підібрали ключ до вхідних дверей або ж користуються відмичкою.
Вирішили відтепер щоночі чергувати. У ніч з 21 на 22 липня випало стояти на чатах 62-річному Миколі Олексійовичу. Щоправда, колишній військовий був озброєний лише мобільним телефоном, щоб в разі чого дзвонити в міліцію. Налаштувався на спокійну ніч, розмірковуючи, що малоймовірно, аби грабіжники повернулися на місце злочину вже через добу.
Однак близько першої години ночі чоловік почув шум на горищі, за тим зі стелі відкрився люк, і в промені ліхтарика хтось стрибнув на підлогу. У незваному візитерові Микола Олексійович з подивом упізнав 15-річного сусідського підлітка Л.
Усього затриманих Братішками злодюжок-тинейджерів виявилося четверо: двоє 15-ти років і двоє 12-літніх. Двоє місцевих, а двоє приїжджають з Полтави до бабусів-дідусів. Вони не лише усно, а й письмово зізналися, що «підхарчовувалися» в магазині. А «трапезну» влаштували собі на горищі сільського будинку культури.
Людмила Іванівна наївно розраховувала, що оскільки підлітків спіймано «на гарячому», батьки самі захочуть вирішити конфлікт полюбовно, добровільно компенсувавши збитки в сумі 6928 гривень (з урахуванням зламаного вхідного замка й порваної москітної сітки). Однак вона помилилася. Тільки батьки Г., якому незабаром мало виповнитися 16 років, щоб не зіпсувати сину характеристику для вступу, принесли 2000 гривень. Батько 15-річного Л., з якими Братішки давно дружили сім’ями, надавав власниці магазину стусанів і порвав одяг, мовляв, по якому праву утримуєш мого сина, а бабуся одного з 12-річних заявила, що обвинувачення онука в пограбуванні – маячня.
Довелося викликати міліцію. Та слідчо-оперативна група
долала відстань у
Подружжя Братішків розраховувало ну якщо не на подяку (самі затримали й передали злочинців у руки правоохоронців), то принаймні на швидке й об’єктивне розслідування, покарання винних чи їхніх батьків та компенсацію збитків.
Та позаяк Людмила Іванівна та Микола Олексійович уперше в своєму житті по-серйозному стикалися з міліцією, вони на початку не запідозрили каверзи в тому, що слідчі у відповідь на запитання, коли ж справу передадуть до суду, постійно годували їх «завтраками». Наївні громадяни й припустити не могли, що міліція може ловко, як кажуть на Решетилівщині, «торгувати» кримінальними провадженнями: замість виплатити компенсацію пограбованим винні платять хабар «ментам». Що з потерпілого візьмеш? А от на тому, кому світить судимість, можна ще й як підлататися, поліпшити матеріальне становище. Можна грошима, можна й вгодованими кабанами.
Тільки набагато пізніше Людмила Іванівна зрозуміла, що міліція працює не на потерпілих, а на злочинців.
А одразу подружжя Братішків ніяк не пов’язало між собою такі факти. Людмилі Іванівні відмовили в направленні на судмедекспертизу після побиття батьком Л. Коли через пару днів після затримання підлітків Братішки приїхали у РВВС, то замість семи великих пакетів з продуктами як речдок залишився тільки один маленький пакетик (певно, харчі й пиво використали за прямим призначенням – поїли й випили. – Авт.) Очних ставок з малолітніми злодюжками їм не робили. Чомусь у магазині й на чердачній ляді не знайшли жодного (!) відбитку пальців тинейджерів. А останні за вказівкою адвокатів на допитах, мов папуги, твердили, що вони, звісно, крали в магазині, але не більше, ніж… на 51 гривню. Одночасно правоохоронці доймали Братішок: а ви доведіть, що вас пограбували! І не брали до уваги список украденого й пошкодженого, які ті склали самі (а хто ж може краще знати, що вкрали в тебе вдома? – Авт.) Мовляв, понаписувати можна що завгодно.
Паралельно слідчий Наталія Бурак проводила серед потерпілих «роз’яснювальну» роботу про недолугість українського законодавства. Приміром, розповідала «терпилам» про випадок: у самотньої 90-річної бабусі вкрали всі 4 курочки, які в неї були. Але не в одну ніч, а по одній курці в тиждень. І впіймали злодійчука, та не можуть притягти до кримінальної відповідальності, бо є обмеження щодо розміру заподіяної шкоди.
«Прозріли» Братішки через кілька місяців, коли почули якось, що нібито є негласна вказівка прокуратури: справи по підлітковій злочинності всіма правдами й неправдами до суду не доводити, щоб не псувати обласну статистику. Почали «смикати» міліцію, скаржитися на урядову «гарячу» лінію. А у відповідь із райвідділу: надто мала сума збитків, за таке не судять, та вони ж іще й неповнолітні…
Через рік кримінальне провадження закрили за… недоведеністю. І навіть не оштрафували батьків за неналежне виховання свої чад, не поставили підлітків на облік у кримінальній міліції у справах дітей, не повідомили в школу.
Щоправда, майже через рік адвокат трьох інших фігурантів справи від їхніх батьків передав Братішкам 2250 гривень – на покриття збитків. До речі, ні самі грабіжники, ні їхні рідні так і не вибачилися перед пограбованими.
І що маємо в «сухому залишку»?
У Братешках розповідають, що ця «четвірка сміливих», на яку ніхто навіть пальчиком не насварив, куражиться й далі: кидають яйця у шибки людям, відмикають замки хат, де немає господарів, виривають метал і здають на металобрухт, пиячать. Адже це – аксіома: безкарність породжує нові злочини. Виходить, що сама міліція посприяла, щоб і надалі не залишитися без роботи?! І, якщо не відбудеться її очищення від корупції, то, відповідно, й надалі буде з приробітком?
Якось в один з візитів до слідчого Н.Бурак Микола Братішко запропонував їй помріяти: «Уявіть, ви доживете до 90 років і у вас буде чотири курочки. І ваших курочок украдуть, але не за один раз, а по одній у тиждень…» У тої відвисла щелепа...
Онук Братішок Андрій - ровесник тих чотирьох підлітків. Дружили, грали разом. Удень. А вночі «друзі» обкрадали його бабусю й дідуся. Тепер Андрійко запитує в них: «А що їм буде за те, що вони нас обікрали?» «Нічого…» - з сумом зізнаються вони, потуплюючи очі від сорому за міліцію й свою безсилість вибороти справедливість.
- То що, й мені можна красти? - не вгаває 15-літній хлопець.
І що їм відповісти онуку?
Людмила Стельмах (Кучеренко),
президент Полтавського обласного медіа-клубу
