Саміт Альянсу в Анкарі. Крок до НАТО 3.0?

Заключний день саміту НАТО в Анкарі відбувся на тлі відновлення бомбардувань Ірану після заяви Трампа про завершення крихкого перемир'я.

Численні коментарі експертів та аналітиків сходяться на думці, що зустріч глав держав — членів Альянсу в Туреччині стала спробою відродження Північноатлантичного блоку після тривалого періоду занепаду та діагнозу Емманюеля Макрона, який кілька років тому заявив про «смерть мозку НАТО».

Основні результати саміту

Оборонні витрати та промисловість. Альянс підтвердив ціль довести витрати на оборону та безпеку до 5% ВВП до 2035 року (з акцентом на 3,5% безпосередньо на оборону).

Європейські союзники та Канада вже наближаються до сукупного показника у 4%. Анонсовано багатомільярдні контракти на спільні закупівлі, розвиток оборонного виробництва та створення трансатлантичного «військового хмарного» кластера зі штучним інтелектом.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте назвав це кроком до «NATO 3.0» — сильнішої Європи у складі сильного Альянсу зі збереженням американської ролі як основного гаранта.

Підтримка України. Повторно підтверджено довгострокову допомогу, включно з пакетом приблизно на 70 млрд євро на обладнання, навчання та військову підтримку цього й наступного року. Дональд Трамп також оголосив про надання Україні ліцензії на виробництво систем Patriot — важливий крок для посилення протиповітряної оборони від російських ударів.

Колективна оборона. Декларація підтвердила «залізну» відданість статті 5 Вашингтонського договору («напад на одного — напад на всіх»). Також передбачено посилення східного флангу, Чорноморського регіону та південного напрямку.

Південний напрямок і Туреччина. Як господар саміту, Анкара активно просувала свою роль у Середземномор'ї, Чорному морі та партнерстві з державами Перської затоки. Саміт підкреслив стратегічне значення Туреччини, зокрема й можливість її повернення до програми F-35 (Трамп заявив, що остаточного рішення поки що не ухвалено).

Оцінки аналітиків та експертів

Аналітики Atlantic Council, Brookings, а також турецькі й європейські експерти загалом оцінюють саміт як успішний — без гучних проривів, але із суттєвою консолідацією Альянсу на тлі тиску з боку Трампа.

Позитив. Прогрес у сфері оборонних витрат і розвитку військової промисловості свідчить, що Європа бере на себе більшу відповідальність. Підтримка України набуває інституційного характеру. Туреччина отримала додаткову платформу для посилення свого впливу в регіоні та зміцнення позицій як ключового чинника на південному фланзі НАТО.

Критика та ризики. Дональд Трамп домінував в інформаційному просторі своїми заявами: висловлював невдоволення позицією членів НАТО, які відмовилися брати участь у війні проти Ірану, знову порушував питання Гренландії та критикував європейських союзників, зокрема Іспанію й Велику Британію.

Чимало експертів розцінюють це як сигнал про потенційне скорочення американської військової присутності в Європі. Водночас південний напрямок (Іран і Близький Схід) залишається слабкою ланкою Альянсу через відсутність єдності щодо військового залучення. На цьому тлі роль Туреччини лише посилюється.

Вплив на війну в Україні та загрозу з боку росії

Рішення саміту є позитивними для Києва у середньостроковій перспективі.

• Ліцензія на виробництво Patriot та фінансова й матеріально-технічна допомога сприятимуть протидії російським ракетним і дроновим атакам.
• Зростання європейського виробництва озброєнь зменшує залежність від США та створює основу для довгострокової підтримки України.
• Посилення східного флангу НАТО, включно з Чорноморським регіоном, стримує росію від прямої ескалації проти Альянсу.

Водночас політика Дональда Трампа містить певні ризики: якщо Вашингтон скоротить свою залученість, Європі доведеться компенсувати цей дефіцит власними ресурсами. росія поки що зберігає ініціативу на полі бою, однак у довгостроковій перспективі стикається з дедалі краще підготовленим і озброєним противником.

Перспектива замороження конфлікту або переговорів під тиском США залишається цілком реальною.

Загострення турецько-«ізраїльських» відносин і ситуація на Близькому Сході

Туреччина на чолі з Реджепом Таїпом Ердоганом посилює критику «Ізраїлю» через дії ізраїльської влади у Газі, Лівані та Сирії. Саміт в Анкарі дозволив Ердогану зміцнити власний міжнародний вплив. Туреччина посилила свої позиції в НАТО, водночас зберігаючи жорстку критику ключового союзника США — «Ізраїлю».

Загострення відносин із «Ізраїлем» не призвело до блокування рішень НАТО, але вкотре продемонструвало внутрішні суперечності Альянсу.

Відновлення бомбардувань Ірану під час саміту різко підвищило рівень напруженості.

НАТО як Альянс не приєдналося до американської операції, обмежившись загальними заявами про свободу судноплавства. Це знову продемонструвало розкол між союзниками: частина європейських держав відмовляється надавати свої бази для ударів по Ірану.

Перспективи війни на Близькому Сході

• «Ізраїльсько»-іранське протистояння (із залученням Лівану, Сирії та проксі-угруповань) ризикує перерости у масштабніший регіональний конфлікт. Удари по Ірану послаблюють його, однак Тегеран зберігає можливість завдати США та «Ізраїлю» болючої асиметричної відповіді.
• Для НАТО це означає зростання загроз на південному фланзі: міграційний тиск, загрозу тероризму та ризики для енергетичної безпеки. Туреччина вже використовує ситуацію для зміцнення своєї ролі як посередника та регіонального гравця.
• Дональд Трамп демонструє жорстку позицію («ми завершимо цю справу»), однак непередбачуваність війни створює додаткову нестабільність.

Чого очікувати далі

У короткостроковій перспективі:

• збільшення європейських оборонних бюджетів і військової допомоги Україні;
• нові хвилі ударів США та «Ізраїлю» по Ірану й відповідні дії Тегерана.

У середньостроковій перспективі:

• подальша «європеїзація» оборони НАТО при збереженні американської ядерної парасольки;
• можливе посилення тиску на переговорний процес щодо України;
• подальше зростання ролі Туреччини у Чорноморському та Середземноморському регіонах.

Основні ризики:

• якщо Дональд Трамп піде на виведення військ із Європи або скорочення американських зобов'язань, це може підірвати довіру всередині Альянсу;
• ескалація на Близькому Сході здатна відволікти значну частину ресурсів від східного флангу НАТО.

Висновок

Загалом Анкара-2026 стала самітом адаптації та перезавантаження НАТО, а не його докорінної трансформації. Альянс поступово стає більш багатополярним усередині себе, із більшою відповідальністю європейських союзників та помітнішим турецьким акцентом на південному напрямку.

Водночас особистий стиль політики Дональда Трампа та ескалація на Близькому Сході роблять подальший розвиток подій украй непередбачуваним.

Для України рішення саміту створюють додаткові можливості, але не гарантують перемоги. Для Європи ключовим залишається питання власної безпеки та стратегічної автономії. Для Близького Сходу зберігається висока ймовірність подальшої ланцюгової ескалації збройних конфліктів.