Уряд Байдена-Херріс адаптував доктрину Монро, яка існувала два століття, у режим життєзабезпечення. Це — зловісна подія для безпеки Америки.
До такого висновку дійшли у редакції видання Forbes, прогнозуючи погіршення ситуації з авторитетом США. Зазначається, що Вашинґтон не спромігся вигадати нічого нового, крім як відродити давно зотлілий план повернення у стані ізоляції.
1823 року президент Джеймс Монро у своєму щорічному зверненні до Конґресу сформулював основний принцип американської зовнішньої політики. Він застеріг інші держави від втручання у справи Західної півкулі, попередивши, що «політична чи військова інтервенція розглядатиметься як можливий ворожий акт проти США».
Приводом для ухвалення доктрини Монро стали побоювання, що деякі європейські держави — насамперед Іспанія, Франція та Московія — намагалися колонізувати чи реколонізувати частину Північної та Південної Америки. Іспанія намагалася захопити нову незалежну Мексику, на що Вашинґтон відповів: «Забудьте про це».
Під час Громадянської війни у США (1861-1865) уряд Франції спрямував війська до Мексики, щоби встановити там маріонетковий режим. Коли війна закінчилася, Париж отримав чіткий сигнал: забирайтеся з Мексики, інакше буде непереливки.
Франція мусила змиритися й піти, Московія остаточно відмовилася від своїх амбіцій у Західній півкулі, коли у 1867 році продала Аляску. 1962 року, коли СССР спробував встановити ядерні ракети на Кубі, мало не спалахнула ядерна війна через слабкість адміністрації Джона Кеннеді; але Кремль, отримавши бажане, відступив.
Сьогодні доктрина Монро стала мертвою буквою, а нова глобальна «вісь зла» в особі КНР-Ірану-РФ-КНДР перебуває на марші, роблячи все більш зухвалі кроки в обох Америках. Китайці невпинно скуповують компанії та шахти, щоби контролювати багаті ресурси регіону, одночасно контролюючи чи керуючи його портами.
Також китайські компанії прагнуть встановити тісні зв'язки з урядами латиноамериканських країн, досягаючи дипломатичного впливу. Наприклад, Бразилія щойно відкрито заблокувала соціальну мережу Ілона Маска «X» (колишній «Twitter») по всій країні.
КНР стала найголовнішим торговим партнером більшості країн Південної Америки. Найбільший проєкт Пекіна — величезним портом, який у ці хвилини споруджується на березі Тихого океану у Перу; мета — зробити порт головними воротами регіону на світові ринки, особливо азійські, точкою входу для китайських товарів, таких як електромобілі.
Зрозуміло, що порт може легко стати китайською військово-морською базою. Інші порти, які Китай контролює у регіоні (зокрема, у тій таки Бразилії), сприятимуть зростанню китайської військово-морської присутності.
У квітні американський сенатор-республіканець Джим Ріш від штату Айдахо, який обіймає посаду голови Комітету із міжнародних відносин, зазначив: «Учинені Китаєм дії — провокація. Китай скуповує землю у Південній Америці, будує там важливі військові об'єкти, а потім оголошує це все недоступним для уряду країни, де вони розташована. Китай встановив телекомунікаційні мережі, які наражають наших сусідів на ризик передачі даних і кібербезпеки, а також мережу контрольованих військовими кібер- та космічних об'єктів в Арґентині, Болівії й інших країнах. Китайські об'єкти військової розвідки на Кубі знаходяться менш ніж за 200 км від берегів США».
РФ спрямувала військову техніку та персонал у Нікараґуа, а також ракетні системи до Венесуели. Широко поширена російська пропаганда та дезінформація на південь від американсько-мексиканського кордону; іранські агенти активно допомагають авторитарним режимам Карибського регіону.
Перед обличчям цієї загрози адміністрація Байдена-Херріс в основному смоктала свій великий палець, усюди уникаючи зайвої ескалації. За підтримки РФ, КНР та Ірану — не кажучи вже про кубинських агентів, які керують венесуельськими службами безпеки, — диктатор Ніколас Мадуро грубо вкрав результати виборів, а реакція США виявилася сумно млявою.
Відмовившись від доктрини Монро, Вашинґтон говорить усьому світу, що США більше не можна допускати до керівництва вільним світом, як це було після Другої світової війни. Планета знаходиться на шляху до катастрофи, тому одними волевиявленням у листопаді 2024 року нічого не вдіяти без докорінного переосмислення позиції Америки на мапі.
А проте, медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам, що «план перемоги» Володимира Зеленського не вразив західних лідерів. Для партнерів України немає жодних реальних сюрпризів, бо не є серйозним переломним моментом.