Бізнес на паралімпійцях і діти з «нових територій»

Дві історії родини Сушкевичів.

Коли ми говоримо про паралімпійський рух, у свідомості виникають насамперед незламні люди – мужні спортсмени, які виборюють право на гідність, без перебільшення, кров’ю та потом. Всупереч всьому. Але в тіні їхніх перемог десятиліттями живе інша система – клан чиновників «Інваспорту» і пов’язаних структур, для яких спорт людей з інвалідністю став стабільним бізнесом.

Я добре знаю це зсередини. Як меценат збірної України з настільного тенісу серед спортсменів з порушеннями слуху, я бачив, як перед Дефлімпіадою спортсменів відкрито залякували, змушуючи виконувати «вказівки згори», аби чиновники могли контролювати преміальні та інші виплати. Боротьба йшла не за спортивний результат, а за грошові потоки. У підсумку Україна залишилася без медалей у цій дисципліні – не через слабкість гравців, а через корупцію й жадібність функціонерів, які перетворили команду на інструмент заробітку.

Моє розслідування показує: ця система стала не тільки інструментом тиску на спортсменів, але і розкрадання бюджетних коштів. Ба більше. Система має довгий шлейф у окупованому Криму – там, де колишню українську паралімпійську базу сьогодні використовують для реабілітації дітей, вивезених з окупованих територій, та «ветеранів СВО» російської армії.

Син паралімпійського функціонера і «скромна» ГО зі статутним капіталом 200 гривень

За даними українських реєстрів, син багаторічного очільника паралімпійського руху Валерія Сушкевича – Олександр, є директором ВКП «Аргумент». Засновник «Аргументу» – Дніпропетровська асоціація фізкультури та спорту інвалідів «Оптиміст». На папері це підприємство громадської організації зі статутним капіталом… 200 гривень. Формально неприбуткове, зі спрощеною звітністю. 

Директор «Оптиміста» – Олена Зайцева.

Хто ж така Олена Зайцева? А це – генеральний секретар Національного комітету спорту інвалідів України, права рука Сушкевича-старшого. Ось як це подає офіційний сайт комітету.

До речі, всі керманичі з цієї світлини, окрім президентки федерації незрячих, брали активну участь у звільненні легендарного українського тренера та чемпіона Миколи Закладного напередодні Дефлімпіади у Токіо. І це звільнення, на мою думку і думку спортсменів-збірників, було актом чистого насилля над дефлімпійським спортом і нахабної безкарної корупції.

Однак повернімося до пані Зайцевої. Вона також очолює Дніпропетровський регіональний центр з фізичної культури і спорту «Інваспорт» – комунальне підприємство, яке отримує бюджетні кошти і проводить тендери на перевезення спортсменів.

Починаючи з 2020 року, ВКП «Аргумент» регулярно виграє ці тендери на надання транспортних послуг «Інваспорту». За цей час сума контрактів перевищила 2,5 млн грн.

Схема проста до цинізму:

• комунальним підприємством «Інваспорт» керує Зайцева;

• «Інваспорт» через ProZorro купує послуги перевезень у ВКП «Аргумент», директором якого є Олександр Сушкевич;

• засновником «Аргументу» є ГО «Оптиміст», якою знову керує Зайцева.

Тобто людина, яка розподіляє бюджетні кошти, одночасно очолює структуру, що є засновником фірми-переможця тендерів на безальтернативній основі. А директор цієї фірми – син ключового паралімпійського функціонера країни.

Так, схема настільки недолуга, що аж виникає питання – а що, так можна було? Насправді, цей принцип української «бритви Оккама» вже давно сформулював і ретельно його дотримувався Микіла Янович Азіров: «робиться це все тупо та глупо, і робиться у нас на очах».

Але головне тут навіть не недолугість авторів схеми, а їхня повна впевненість у безкарності. І впевненість ця виникла геть не на порожньому місці, а через наявність політичного даху у пана Сушкевича, якого завжди захищала влада. З дуже простої причини – бо він міг дати декілька відсотків на виборах, «впливаючи» на очолювану ним «імперію». І саме тому пана Сушкевича так цінували у "Громаді" Павла Лазаренка, виборчому блоці "За Єдину Україну!" та "Батьківщині". І саме тому керівництво «Інваспорту» досі не отримало судових вироків за зроблене. Але, як свідчить приклад того пана Азарова, життя бентежне, і все колись трапляється вперше.

Ось типовий безальтернативний тендер «Інваспорту» епохи Валерія Сушкевича.

https://prozorro.gov.ua/uk/contract/UA-2025-11-17-006452-a-b1

Наголошую, що це лише верхівка айсбергу – один з десятків, а може, й сотень грошових струмочків на «свої» підприємства від «Інваспорту».

А потім спортсмени і тренери не можуть второпати – а чому ж в них немає нормального обладнання, спорядження, баз, харчування, проживання?

А ось саме тому. Бо систему очолюють такі от «оптимісти» з вічнозеленими корупційними «аргументами». І кількість, якість і тяжкість цих «аргументів» має бути встановлена всеохоплюючим аудитом діяльності «Інваспорту» в межах одного чи декількох кримінальних проваджень.

Втім, це тільки початок нашої історії.

Кримський слід: як українська паралімпійська база стала російським центром «Vozrozhdenie»

Друга частина цієї історії веде нас до Криму. До 2014 року Національний комітет спорту інвалідів України (НКСІУ) мав у Криму своє представництво, яке управляло фізкультурно-оздоровчим комплексом у Євпаторії – головною базою підготовки українських паралімпійців. За даними реєстрів, директором цього представництва був і залишається досі той самий Олександр Сушкевич – син голови «Інваспорту».

Основна функція установи до окупації – управління саме тим кримським комплексом.

Після окупації Криму цей комплекс було переоформлено на російське ТОВ. За даними російських реєстрів, серед засновників цієї компанії числиться… НКСІУ – українська структура, яка мала би бути символом нашого паралімпійського руху, а не співзасновником російського бізнесу на базі захопленого майна.

Архівні матеріали 2014–2015 років свідчать: Олександр Сушкевич після окупації залишився у Криму і продовжив працювати в цьому комплексі.

Ось, наприклад, фото з «офіційного сайту» «уряду Криму».

У низці публікацій його називають керівником «национального параолимпийского центра», він регулярно з’являється на спільних заходах із представниками окупаційної влади Криму та російських федеральних чиновників.

Безперечно, перлина цієї «колекції» – фото поруч зі «главою Республики Крым», зрадником та злочинцем Сергієм Аксьоновим, російськими чиновниками й бізнесменами.

Сьогодні колишній український паралімпійський центр перетворився на реабілітаційний центр VоZрождение, де регулярно розміщують дітей, вивезених з окупованих українських територій, а також «ветеранів СВО».

Зокрема, у березні 2024 року кримське відділення державного агентства «РИА Новости» відзвітувало: до Криму на реабілітацію приїхали 52 дитини з так званих «нових територій» – окупованих районів України. Тих самих дітей, яких росіяни вивозять і «перевиховують» у статусі «жертв українського конфлікту». Там же проходять реабілітацію й «ветерани СВО» – російські військові, які воювали проти України. Усе це – на базі, яку свого часу будували для наших паралімпійців.

Отже, спорткомплекс, створений як символ інтеграції людей з інвалідністю в українське суспільство, перетворився на елемент російської воєнної й пропагандистської машини. І в цій історії постійно спливає прізвище людини, пов’язаної з українським паралімпійським істеблішментом.

Нагороди від України, квартири біля Кабміну і профілі з Євпаторії

Олександр Сушкевич – не просто чиновник і директор фірми. У 2008 році він отримав державну нагороду від Президента України – за внесок у розвиток паралімпійського руху.

Де зараз перебуває орденоносець – невідомо. Його профіль у Facebook формально неактивний, але місцем проживання зазначено Євпаторію. Також з профілю можемо дізнатися, що потужний український державник підписаний на вищезгаданого зрадника Сергія Аксьонова.

Також є діючий профіль «ВКонтакте» – з підпискою на сторінку «Эволюция» — твоя территория достижений | Крым» (вищезгаданий центр VoZрождение); останній вхід в акаунт, за даними сервісу, був зроблений орієнтовно місяць тому.

Втім, не треба думати, що пан Сушкевич-молодший забув про Україну. В українських реєстрах він значиться власником двох сусідніх квартир у будинку на розі Інститутської та Садової (один квартал із будівлею Кабінету Міністрів).

Ось цей будинок.

Мабуть, зрозуміло, що ціна двох квартир у такому будинку – це десятки мільйонів гривень.

І ось мені цікаво – звідки у голови кримського представництва Національного комітету спорту інвалідів України пана Сушкевича гроші на це щастя – з тендерів «Інваспорту» чи з центру «VоZрождение»? Чи, може, з обох джерел?

До речі, рівно ті ж питання варто адресувати і Сушкевичу-старшому. Адже син – це тільки частина імперії, побудованої батьком. Та ж вже згадана Зайцева, яка так плідно працює з сином – помічниця Сушкевича-старшого на громадських засадах 4, 6, 7 скликання ВРУ. І у недавньому минулому – співвласниця бізнесів, геть не чужих для Сушкевича-старшого. Який з його мільйонами, елітною нерухомістю, земельними ділянками, торгівлею цінними паперами і мільйонними ж подарунками від «членів сім’ї» аж ніяк не виглядає моральним авторитетом і духовним лідером людей з особливими потребами. Точніше, виглядає як повний антагоніст такого лідера. Втім, пан Сушкевич-старший – тема для окремого розслідування.

Чому ця історія важлива не лише для спорту

У цій історії є дві площини.

Перша – корупційно-тендерна.

Коли структура, що розподіляє бюджетні кошти, системно замовляє послуги у пов’язаної фірми з мізерним статутним капіталом, а серед бенефіціарів цього ланцюжка – родина топ-функціонера, це має всі ознаки конфлікту інтересів і потенційного зловживання службовим становищем. Мова йде не лише про суму в 2,5 млн грн, а про загальну модель: роками «свої» фірми обслуговують «свої» структури під благородним соусом підтримки людей з інвалідністю.

Друга – колабораційна.

Колишній український паралімпійський центр в окупованому Криму сьогодні працює на реабілітацію російських військових і дітей, вивезених із захоплених територій України. За даними російських реєстрів і публікацій, там присутня і українська структура – НКСІУ як співзасновник ТОВ, і людина, пов’язана з керівництвом цього комітету. Це вже не просто «спорт поза політикою». Це – потенційна участь у легітимізації окупаційної інфраструктури та програм «перевиховання» українських дітей.

Я не маю права називати когось злочинцем до вироку суду. Але маю обов’язок показати суспільству факти й логічні зв’язки, які потребують відповіді від правоохоронних органів.

Що має зробити держава

Цей текст – не крик у порожнечу. На підставі зібраних матеріалів я готую звернення до кількох органів:

НАБУ та САП – з вимогою перевірити тендерні практики Дніпропетровського «Інваспорту» і контрактів із ВКП «Аргумент» на предмет можливого зловживання службовим становищем, конфлікту інтересів і завдання збитків бюджету.

СБУ та Офіс Генпрокурора – із проханням дати оцінку участі українських структур та пов’язаних осіб у діяльності кримського центру «VoZрождение», який приймає дітей з окупованих територій та «ветеранів СВО», а також факту використання захопленого українського майна в інтересах держави-агресора.

Це не історія про «зведення рахунків». Це історія про те, що українське суспільство має право знати, хто і як заробляє на спортсменах з інвалідністю, і що відбувається з нашою паралімпійською спадщиною на окупованих територіях. Це історія про те, що ті, хто обкрадав і обкрадає беззахисних людей – мають бути у в’язниці.