Борець за вільну Україну Марко Безручко
140 років тому у Великому Токмаку на Запоріжжі народився славетний український полководець. Він став одним із творців «Дива на Віслі».
Безручко Марко Данилович (31 жовтня 1883 — 10 лютого 1944) — військовий діяч, голова штабу Корпусу Січових Стрільців, начальник штабу Армії Української Народної Республіки. Саме завдяки вмілим тактичним плануванням оборони Шепетівського залізничного вузла весною 1919 року уродженець Запорізького краю зажив слави видатного тактика військового мистецтва.
Шкільну освіту здобув у вчительській семінарії Переяслава, а після — навіть певний час працював на освітянській ниві. Марко мріяв стати військовим і ця мрія здійснилась. У 1908 році Безручко закінчив Одеське піхотне училище і згодом його направляють до 106-го Уфимського полку, що тоді дислокувався у Вільно.
Так розпочалася військова кар'єра майбутнього українського генерала. Напередодні Першої світової війни Марко стає вихованцем статусної Миколаївської академії Генерального штабу у Санкт-Петербурзі, але через бойові дії відкликаний командуванням полку назад до Вільна.
Упродовж літа 1914 — осені 1916 Безручко брав активну участь у боях на німецькому (Східному — прим. ред.) фронті. В одному із зіткнень зазнав поранення й отримав контузію, а після лікування відбував службу на різних посадах у штабі російської імператорської армії. Дослужився до звання капітан, ставши начальником штабу піхотної дивізії.
1917 року Безручко разом з іншими військовиками українського походження став на бік свого повсталого народу. Він рішуче сприяв створенню частин самостійного українського вояцтва, підлеглого уряду у Києві (тоді владою в Україні стала Центральна Рада на чолі з істориком Михайлом Грушевським — прим. ред.).
У березні 1918 року Марка призначають помічником начальника персонального відділу Головного управління Генштабу Дієвої Армії УНР. З травня він став помічником начальника, а з грудня того ж року — начальником оперативного відділу Генштабу Армії УНР. Згодом Безручко перейшов на роботу безпосередньо у військо.
Марко був одним із тих, кому не подобалось засилля російських монархістів в армії, яким толерував сам Ясновельможний пан Павло Скоропадський. А тому під час короткотривалої війни між Гетьманом і Директорією прийняв бік останньої.
26 березня 1919 року полковника Безручка призначили до Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був полковник Євген Коновалець. Там Марко Данилович став начальником штабу і членом Стрілецької Ради.
Впродовж усього 1919 року стрілецький Корпус вів важкі бої на Поділлі та у Волині, відбиваючи наступи червоних і білих росіян, аж поки 7 грудня 1919 року Армію УНР не було інтерновано поляками у Луцьку. Майже місяць довелося відсидіти у таборі.
1 січня 1920 року Симон Петлюра доручив полковнику Безручку сформувати 6-ту стрілецьку дивізію Січових Стрільців. Вона героїчно обороняла місто Замостя 28 серпня — 2 вересня 1920, вийшовши переможцем у запеклих боях союзних польсько-українських військ проти 1-ї кінної армії Сємьона Будьонного.
За успішну військову операцію полковники Марко Безручко і його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня одержали звання генерал-хорунжих. Цього ж року Марко був призначений начальником штабу Армії УНР і керівником військової місії УНР у Варшаві; був військовим міністром на еміграції та членом Вищої Військової Ради УНР.
Під час гучного святкування 20-річчя відродження Польської держави польська влада нагородила Безручка вищим орденом «Vіrtutі Міlіtarі». Проте прийняти його бойовий генерал відмовився, заявивши наступне: «Я воював за Україну, а не за Польщу».
Помер Марко Безручко на чужині після важкої хвороби у лютому 1944 року і похований на українському православному цвинтарі «Воля» у Варшаві. Сьогодні іменем славетного українського полководця названо один із бойових підрозділів Сил оборони — 110-та Окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, яка успішно б'є російських загарбників на завданому відтинку фронту.
