Бути людяним – це не підставляти щоку

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Одна Нобелівська лауреатка засумнівалася, що українці людяні, бо дозволили собі чорний гумор – при чому шикарний гумор щодо знаменитої акули. Не знаю, може, там статуетка на голову тисне?

Може умови її отримання з іншими лауреатами з інших специфічних держав до такої риторики зобов'язують. Але... але я не знаю людяності більшої ніж зараз в українців до українців!

Як люди готові перетнути лінію фронту (!), щоби забрати чужого кота чи собаку. Щоби встигнути виловити лежачого діда чи незнайому бабцю.

Коли я зайшла на "Нову пошту" за 5 хвилин зустріла мінімум трьох людей, які відправляли великі коробки "на Херсон". Біля місцевого "ПриватБанку" збирали фуру допомоги на Херсон, а молодесенька баристка вранці розказала, що забирає собаку, порятовану з Херсона.

І це лише наш маленький київський мікрорайон! Розкажіть про людяність людям, які підставляли плече не раз і не двічі, тим, хто кричав від болю, молився, плакав, а за 5 хвилин брав себе у руки і з холодним спокоєм тіг допомогу ЗСУ, людям, які опинилися в окупаційному оточенні, пораненим, сиротам.

Хто ціною свого життя і на власній машині вивозив із сіл на Київщині незнайомих людей, – своїх людей. Хто віддавав кошти, які тяжко збиралися на квартиру, машину і заміський будинок на потреби підрозділу ЗСУ десь на важливому відтинку.

Але зараз мурашки біжать по спині, коли міський голова Олешок розказує про те, як виловлюють у Дніпрі тіла. Тіла наших людей, які пройшли сім кіл пекла і загинули найстрашнішою смертю.

Наші вороги відібрали у людей човни, аби ті не могли доплисти до своїх на нашу лінію фронту. А розмиті кладовища, родичі скількох українців Півдня зараз плаватимуть у трунах Дніпром?

Це ж нелюдяно і зовсім не по-християнськи. Адже бути людяним – це не підставляти щоку, аби по ній постійно били й вибивали зуби.

Це зробити так, аби акти насилля були неможливі, та щоби ти міг постояти за себе. Щоби ваша громада діяла як великий і потужний вулик: «Не лізь сюди, а то покусаю!».

За таке не дадуть Нобелівську премію миру, але треба бути чесним перед собою. Час політичної травоїдності минув і треба вміти стояти за себе.

Наша людяність та здоровий гумор головні маркери, чому ми не держава на літеру "Р" і не маємо шансу нею стати. Тому, якщо у когось є серйозні страхи, бо хтось запостив фотку акули – поспілкуєтеся про свої фобії з психотерапевтом; кажуть, медицина помагає.