Чи можна зупинити знелюднення України?

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Саме тому все частіше в Україні можна почути пропозиції щодо мобілізації «18-річних» і навіть жінок. Я вже не говорю про те, що глибокі «людожерські» історичні алюзії у нас йдуть далеко в минуле, особливо на знамена зараз чомусь беруть досвід Другої світової війни.

Дивовижний факт, суспільство, яке аплодувало декомунізації, перегляду формату Дня Перемоги в День Пам'яті, знімало меморіальні таблички та перейменовувало вулиці, названі за часів СCСР на честь маршала Жукова (якого називали у нас «м'ясником»), у результаті дійшло того самого формату. Нібито й у нас «бабы ещё нарожают».

З тією різницею, що «баби» вже не хочуть народжувати, що цілком закономірно. Я думаю, що в усьому винна топологія (це здатність геометричних фігур до трансформації не змінюючи своїх якісних властивостей, коли згладжуючи кути трикутника, можна деформувати його в коло, а потім, загострюючи краї кола, — п'ятикутник) нашого суспільства станом на тепер.

Стосовно свого минулого, наше суспільство має таку ж гомеоморфність, тобто знаходиться в процесі поки що оборотної, безперервної деформації, коли совєцький «бублик» виявився гомеоморфним із нашим сучасним «кухлем», привезеного як сувенір з відпочинку all inclusive. У контексті ставлення до людей — ми далеко не європейці й чи станемо ними (як от поляки чи естонці), незрозуміло.

Десь від 2017 року народжуваність в Україні скоротилася із 364 тисячі дітей на рік до 187 тисячі у 2023-му; тобто на 177 тисяч або на 48%. Якщо ж брати довоєнний рівень (точніше 2021 рік), то падіння за 2 роки повномасштабної війни склало 33% (мінус 92 тисяч дітей).

Цілком можливо, що до фінішу війни народжуваність скоротиться до 150 тисяч дітей на рік. До речі, на зорі відновленої незалежності народжуваність перевищувала 500 тисяч дітей щорічно; себто, за 33 роки незалежності ми скоротили свою динаміку відтворення нації утричі!

Що це означає? За 30 найближчих років в Україні природним шляхом з'явиться лише (і це виключно моє припинення, навіть не прогноз!) 4,5 мільйона нових українців; це якщо народжуваність далі не падатиме (а вона падатиме) і всі вони доживуть до дорослого віку або не поїдуть за кордон (а частина не доживе або поїде).

Тобто, через 30 років основу країни становитиме менше ніж 4 млн молодих громадян; насправді цей показник складе 2-3 мільйони. Це і є прірва національної катастрофи, в яку ми дивилися всі ці роки до війни й сміялися з неї, а, як відомо, коли довго дивитися у прірву, то якось вона сама гляне на тебе.

Схоже, у нас марно говорити про людиноцентричну політику, оскільки активна частина суспільства не сприймає ці слова, занурюючись у вир некрополітики. Ми й самі не помітили, як наш внутрішній діалог із дискурсу про Життя перетворився на дискурс про Смерть (головне, аби не перетворитися на москалів, вірно ж?).

А частина еліт, що заробляють на війні, крадуть на оборонних закупівлях, трансформувалася у справжніх некрофагів. Тож, я думаю, багатьом нашим лідерам громадської думки потрібно прочитати хоча б тижневі курси із демографії!

Може, тоді вони зрозуміють, що алюзії з Другою світовою війною, як кажуть у статистиці, зараз не релевантні. Оскільки коефіцієнт народжуваності у СССР напередодні війни становив — 4,3, а після війни — відновився лише на рівні 3; при цьому коефіцієнт народжуваності близько 2,1 народження на жінку протягом життя є мінімально допустимим для простого відтворення нації на тому самому рівні чисельності.

Сумарний коефіцієнт народжуваності або коефіцієнт фертильності — коефіцієнт, який показує скільки в середньому народила б одна жінка протягом усього репродуктивного періоду (тобто від 15 до 50 років). В Україні перед 24.II.2022 цей показник зменшився до 1,2, а зараз і зовсім до антирекордного 0,7.

І жодних передумов для його відновлення хоча б рівня 2 немає і не передбачається. А все чому? Ну, бо навіть без урахування війни, Україна — не розвинена (як Польща чи Естонія), а держава, що розвивається і має жахливий темп міграції населення й одночасно вкрай низький коефіцієнт народжуваності.

Розвинені країни із низькими показниками народжуваності можуть компенсувати дефіцит демографії за допомогою трудової міграції, чого нам навряд чи світить. Увесь цей час ми невміло розпоряджалися своїм життєвим циклом, пливли як колода за течією, витративши свій демографічний потенціал, гроші та занапастивши економіку.