Чи є на світі сила, здатна зупинити хасида? А дурня набитого?

Ну що, здавалося би, нам хасиди? Після півторарічного перебування країни в овочевому середовищі особин під зеленим соусом з яскраво вираженим синдромом зниженої розумової діяльності (пік – два діди у ТКГ і круїзний тур клоуна регіонами)?

Хоча щодо «овочевого наповнення» будемо, колеги, справедливі, потроху воно оговтується і інколи вже бачить свого короля без трусів і майки.

Колись, може, пофілософствуємо й про це «містичне відгалуження юдаїзму, як опозицію до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії». Жах!

Гаразд, актуальнішим на момент сьогоднішнього ранку, нехай буде він нам усім добрим, є черговий викид демократичних цінностей на терени нашої потерпаючої від мокшанських зайд і власної недоумкуватості країни. То ж штришки до місцевих виборів...

Місто, всуціль засіяне білбордами квадратно-гніздовим способом. Перехрестя з наметовими містечками нахабних партійців, котрі без мила пхнуть нам макулатуру. Ненормативні суперечки у транспортних засобах щодо достоїнств вождів простих і не дуже людей. Родинні розломи з приводу коробка «від М» і гречки «від М» іншого.

Дивіться, вже можемо виокремити деякі спільні риси цьогорічного процесу. Щоправда, вони чимось суттєвим і не різняться від попередніх демократичних шабашів, та все ж «цвілим мікробам» не влом буде нагадати й очевидне.

Перше. Усі кандидати на посади соцьких та у їхні свити планують кардинально перебудувати хутори, кутки, вулиці, селища, містечка, міста, агломерації, країну, Євразію, планету й пояс астероїдів. На тлі програмових обіцянок поки що серйозно (принаймні, до двадцятих чисел жовтня) налаштованих реформаторів меркне «Велике Будівництво» квартального плагіатора, котрий безсоромно видає чужі здобутки за власні.

Підказуємо: для фінансового забезпечення хоч би якоїсь дещиці вже наобіцяного командам слід терміново активізувати пошук скарбу Полуботка, бо наявної відчутно девальвуючої гривні не стачить навіть на проведення міжгалактичного шахового турніру. Та й шаурма подорожчала.

Друге. Електоральні «ящури» з солідним виборчим бекграундом і вуличною впізнаваністю  налягають на свої чесноти «міцнющого господарника»: дехто у недалекому, інший – в уявному минулому запросто виводив колгоспи у передові, зводив заводи і фабрики, мало не щодня міняв труби і фонтани. Те, що їхні руки нічого й ніколи не крали, навіть не афішується – мається на увазі, що це в них генетичне, з діда-прадіда, за замовчуванням. Їхні портретні світлини – осібні, погляди – чесні, посмішки – втомлені і значущі.  

Інша публіка, що нестримно рветься «на галери», не настільки впевнена у собі зразковому. Тож, або фотографується з кимось відомішим під руку, або натякає, що була з ним у бані. А «Зе!» заліпило навколишній простір так нав'язливо, як колись «Слава КПРС!» і «П'ятирічку – за два з половиною роки!». Нам сьогодні вже приснився Іващенко.

Ще нам дарують вишукані рецепти локшини на вуха. Інкогніто у чорно-червоно-білих кольорах повідомив, що саме за нього буде безкоштовним проїзд, на фік вирубана уся амброзія і верби, нарешті, розродяться грушами.

Третє. Кобищанський похилий виборець відкрито, безсоромно і традиційно скуповується пройдохами. Дворами безнастанно шастають автівки з харчами для вже практично «загубленого Порошенком» мамаєвсько-матковського потенціалу. Плебс з твердою переконаністю у тотожності пам'ятників Петру і Мазепі протверезіти не здатен.

Наша онука нещодавно утрапила на «стихійний» концерт в одному з дворів полтавського середмістя на підтримку одіозного «гречаника з відчутно цукровим присмаком». Кодою на концерті була роздача дітлашні цукерок і м'яких іграшок, певно, з прицілом на родинну істерику: «Якщо ти (бабцю-дідусь-мамо-тато) не проголосуєш за ім'ярек, ніколи в житті більше рук не митиму!». А, знаєте, з огляду на ковід, спрацює.

Лялька, як щедрий презент малолітньому резерву електорату «За  майбутнє», щебече китайською мовою. Та ще й з акцентованим кобищанським суржиком: «Голосуй не голосуй, все одно отримаєш (багатозначна пауза) Мамая». 

А щодо хасидів, уявіть собі – оті тисячі поведених на своєму, спровокованих маразматиком Бацькою фанатів посунуть на прикордонні КПП, бо не уявляють майбутнього без сльози на могилі рабина Нахмана. І що? Яким чином зупиняти безбашенних ультраортодоксів?