Чи зможуть змінитися еліти, військово-політичне керівництво країни?
Армія не існує у вакуумі, вона залежить як від постачання і забезпечення, так і від військово-політичних рішень.
Два роки тому, на початок вторгнення ні в українській, ні в російській арміях майже не було дронів-бомбардувальників і дронів-камікадзе.
Рік тому дрони-бомбардувальники, озброєні піхотними гранатами і саморобними боєприпасами, вже міцно увійшли у фронтове життя, а далекобійні дрони-камікадзе типу «Шахед» довели свою ефективність.
Пів року тому фронтові коптери-камікадзе (фпв-дрони) стали справжнім лихом на нулі, а керовані дрони-камікадзе середньої дальності типу «Ланцет» знищили більше української бронетехніки та артилерії в ближньому тилу, ніж будь-які інші засоби ураження.
Усього за рік-півтора війна настільки змінилася, що якби сьогодні українській або російській арміям, насиченим дронами, засобами радіотехнічної розвідки та радіоелектронної боротьби, довелося б зіткнутися з будь-якою іншою армією світу, навіть американською або китайською, останнім довелося б непросто.
Якби українська армія два роки тому мала б такий досвід застосування дронів, як сьогодні, вторгнення захлинулося б на самому початку.
Йде справжня революція дронів у військовій справі, яку можна порівняти з винаходом вогнепальної зброї. Дрони замінюють собою авіацію, артилерію, танки, снайперів, і полюють уже за поодинокими солдатами на полі бою.
У таких умовах арміям доводиться змінюватися, навіть всупереч рішенням командирів або їхній нерішучості. В армії з'явилися спеціальні підрозділи, укомплектовані дронами, дрони з'явилися у звичайних піхотних взводах і відділеннях, і навіть у окремих бійців.
Повсюдне застосування дронів призвело до розвитку горизонтальних зв'язків, зниження ролі командира на полі бою до рівня організатора, координатора і спостерігача.
Революція дронів, інформатизація бойових підрозділів, спричинили стихійну модернізацію збройних сил, і стала драйвером змін у польових штабах, у Генеральному штабі та Міністерстві оборони України.
Поки що ці зміни ще не надто помітні, тому що сильні позиції кабінетних полковників і паркетних генералів, але зрештою зміни можуть стати тією самою «соломинкою», яка витягне Україну з «глухого кута», дасть армії бажану технологічну перевагу в боротьбі з набагато сильнішим супротивником.
Окреме питання - чи зможуть змінитися еліти, військово-політичне керівництво країни. Армія не існує у вакуумі, вона залежить як від постачання і забезпечення, так і від військово-політичних рішень, які в умовах бурхливої дрононізації бойових підрозділів уже не можуть базуватися тільки на випрошеній на Заході військовій допомозі - танків, гармат, снарядів, літаків.
Сьогодні бойові операції можна і потрібно планувати (і вони плануються так на низовому рівні) з урахуванням можливостей дронів - і в рамках бригади, і в масштабах фронту, і не тільки на оперативну глибину, а й до Уралу.
Моделювання нових бойових операцій, управління військами, оборонною промисловістю і всією країною в умовах масштабної революції дронів вимагає не тільки горезвісних «нових підходів», а й нових людей у керівництві країни і силовими структурами - тих, хто реально конструює, виробляє, застосовує дрони, тих, хто знає, які можливості дасть армії і країні революція дронів завтра, щоб війна закінчилася перемогою.
