Чим більше виборців, тим гірша якість демократичного устрою
Популістичні режими сучасності торують шлях прибічникам «сильної руки» у владі. Коли в Україні завершиться війна, ми відчуємо це знову.
Далеко не все населення має спроможність критично мислити, навіть в простих життєвих ситуаціях. То як можна довірити право голосу тим, хто не в змозі упорядкувати своє власне життя?
Трохи цікавої історії, але чимдалі більш актуальної... Ще 2014 року, за часів урядування адміністрації Барака Обами, американські дослідники оцінили за допомогою тесту Флеша-Кінкейда динаміку складності понад 600 президентських промов від часів Джорджа Вашинґтона (1789 року ~ 100% голосів) і дотепер.
Це Америка — там ці промови зберігаються, аналізуються і ретельно вивчаються всі понад дві сотні років. Як виявилося, чим більше розширювалось коло виборців (незаможні, жінки, кольорові) і чим більше зростала грамотність і освіченість виборців, тим простішими, навіть беззмістовнішими (набір гасел «ні про що», нам це добре знайоме) ставали промови переможців президентських виборів.
Це може когось обурить, але різко донизу крива складності обвалилася 1920-го — так, саме тоді, коли у США надали право голосу жінкам. І ще раз обвал відбувся 1965-го (реалізація до того номінального права голосу кольоровх виборців).
Ми можемо нарікати на абсурдність, щоденну суперечливість і беззмістовність заяв Дональда Трампа, можемо скаржитись на якість заяв Володимира Зеленського. Можемо обурюватись «кампаніями гайпу та піару, інформаційного туману» замість змагання політичних програм і принципів.
Але по суті — давній глобальний тренд, проти якого нам просто нема чого виставити. Це можна обзивати сексизмом, расизмом, ейджизмом, чим завгодно.
Однак мусимо визнати історичний факт: політика була достатньо розумною, а політики відповідальними та орієнтованими на скільки-небудь довгострокову перспективу, коли доступ до права голосу був обмежений білими освіченими чоловіками зрілого віку із достатнім рівнем статків. Проти статистики, як кажуть у народі, не попреш.
А далі просто відбулася розсинхронізація. З часом склад і якість виборців змінювались, а демократичні інструменти змінити і привести у відповідність до інакшого соціального базису ніхто не подумав.
Демократія, по суті, так і лишилась такою, ніби її забезпечують виключно ті самі заможні освічені чоловіки, які реалізують своє право і обов'язок на захист свого майна і держави. Але еволюція, якщо вже відбувається, то мусить однаково зачіпати всі складники явища.
Законодавці та виборці початку XX століття про це не подумали й не подбали. Тому результат виборів та характер політики (і властивості політиків) почали невпинно мінятись у бік... деградації.
Українці 1991-го отримали права виборців одразу і безумовно, просто так, а не в результаті тривалої (і часами кривавої) борні й розвитку правової системи та політичної культури. Тобто, фактично, ми із розгону впали одразу у зелену зону (на малюнку згори — прим. ред.) «примітивної політики та політиків-популістів після 1965-го».
Власне, у нас не було навіть найкоротшого «червоного» періоду вимогливого вибору і елітарної політики довгих часових лагів. Те, що зараз цілий демократичний світ перебуває абсолютно в однакових умовах «зеленого провалля», якось не надто втішає.
І я не знаю, чи світу (і нам) вдасться колись підтягнути свої демократії знов в червону «усвідомлену і відповідальну» зону. Чи демократію буде кардинально переформатовано, вона знов (вкотре за тисячоліття від моменту появи) змінить свою суть.
