«Чого вони стріляють?»
Краєм вуха зачепили прямий ефір на «Радіо НВ»: ведучі розпитували слухачів про їх ставлення до 75-відсоткової підтримки українцями необхідності перемовин з лугандонськими терористами.
Усієї дискусії почути не вдалося – хоч робота й не вовк, але ходити до неї треба. Вразила думка акустично ніби й притомного чоловіка: чи не п'ятихвилинний емоційний монолог представника отих 75% звівся до одного запитання – «чого ніхто не з'ясує, чому вони стріляють?».
А й справді.
Чоловік, ніби заведений, повторював медведчуківську мантру про безальтернативність переговорів з російськими бандитами. З донецько-луганською поганню включно.
Оця неукраїнська позиція донедавна не мала суттєвої підтримки. Навіть поза колами «порохоботів» (читай – нормальних громадян), принаймні у тій частині суспільства, котра ще не втратила здатності послуговуватися здоровим глуздом, перспектива перетворення України на Придністров'я відкидалася без обговорення. Тут би своїх додонів уговкати.
Перемога команди Зе, очевидний і всеосяжний дилетантизм якої поки що маскується або тупим мовчанням, або істеричними відеороликами ні про що, актуалізувала не лише агресію п'ятої колони, а й капітулянтство «електорату по приколу». Адже лише ураженим «зеленою цвіллю» очам не видно єдино можливого результату переговорів з кремлівським виродком – неопереяслав, розчленування, Малоросія. Широкоформатне дежавю, осучаснене прізвиськом "failed state".
Можна скільки завгодно і як завгодно гостро крити порошенківські помилки і провали в інформаційному протистоянні з Кремлем, неправильний акцент попередньої команди винятково на політичному урегулюванні мертвонародженими мінськими засобами, явно неефективну комунікацію з суспільством у питаннях війни і миру.
Проїхали. Кинувши косяка на лукашенківську Білорусь – фактично реалізовану концепцію бацькової національної зради. Під нашим сонцем сьогодні нарешті обулавленому Володимиру Олександровичу особисто, без «суфлера Діми», доведеться пояснювати, що він мав на увазі під клятвеним запевненням «хоч би повзком» діставатися до блідої молі. Не лише ж нас страшить те вірогідне, що обом вованам цьогораз обембериться на голову? Зверніть увагу на об'єднуючу обставину: абсолютну випадковість їхнього приходу до влади. Пилип в коноплях відпочиває.
Зате підставами для переляку хоч греблю гати. І не лише тому, що на консульські посади претендують калігулівські жеребці Інцінати.
По-перше, переговори української влади з сепаратистами у будь-якому офіційному форматі, під найгуманнішим і доброчинним приводом – стратегічна мрія недопалка. Кремль зреагує миттєво: ага, конфлікт внутрішній, український, які до Москви претензії? Знімай, Європо, санкції. Треба пояснювати, хто світитиме сідницями?
По-друге, та рашистська гієна ще й нав'яже послуги миротворця. Аякже, брати-слов'яни, одна історія, родичів неміряно по обидва боки, кому як не їм мирити українців?! Європа ж, вже бачимо, здатна лише традиційно і безвідповідально, по-мюнхенські підгавкувати агресору. Крізь патетичну велеречивість рядків Будапештського меморандуму проступає чи не поголовна готовність стовпів євроінтеграції запустити Північний потік-2 і знову зробити бандитів співрозмовниками. Ті виховані, рафіновані сноби ніколи не дозволять собі щирого публічного зізнання: «Плювати ми хотіли на Україну», але плюють і будуть плювати. Путінські миротворці зроблять з Донбасу ще один бурятський тракторно-національний округ.
По-третє, оті дві третини анкетованих «голубів» хочуть не миру, їм глибоко до бені-фені Україна. Байдуже і те, як майбутні історики колись назвуть капітуляцію України перед недопалком – знову присягою старшини на вірність «царскому слову», яке «переменно не бывает», Просительними статтями чи договором про вічну дружбу. Головне, щоб при КоЗе їм стало краще. Дістає те, що «краще» не стане не лише клевретам блазня, а усім нам – воно, оте «краще», неможливе в принципі. Як і підвищення розміру пенсій при зниженні розміру податків. Особливо коли податковою і соціальною сферами рулюватимуть Інцінати. У більшості своїй – оскоплені.
Можливо, і тут є привід для дискусії, навіть кінь-консул Калігули став би на прагматичну точку зору щодо перспектив Донбасу і стрілянини на териконах. За генетичної нездатності кадебістського вищірка визнати свій провал з насильницьким відновленням СРСР, повної імпотенції Європи, об'єктивно слабшої військової потуги України логічною, на наш погляд, є вимога виведення російських трактористів з окупованої частини України, повернення українських застав на кордон з РФ, утримання фронтових позицій на лінії розмежування. Жодних перемовин з бандитами і поступок миролюбним «голубкам». Зробить КоЗе один крок назад, і чобіт російського імперця стане на берег Синевіру. І чекати, зціпивши зуби. Бліда моль – не вічна.
А тому убогому в ефірі «Радіо-НВ», котрий не знає, чому стріляють на Донбасі, передайте, як зустрінете: нехай спробує пірацетам, енцефабол і фенотропіл жменею. Хоча гадаємо – з настільки дурною головою справа безнадійна, радили б ампутуватися.
Вадим Демиденко
