Чоловіки не стають токсичними через свою мужність

Завдяки фемінізму чоловікам намагаються нав'язати деформоване бачення світу.

Про це все частіше говорять феміністки, ЛГБТ та їхні ідейні поплічники, стверджуючи, що патріархальне уявлення про чоловіка як про сильного захисника не актуальні, а заборона на прояв емоцій впливає на здоров'я і тривалість життя.

Тому потрібно відмовитись від "токсичності", аби не шкодити ні собі, ні іншим.

Звучить ніби правдоподібно, але чоловіки не стають токсичними через свою мужність.

Особисто я переконана в тому, що сучасна проблема полягає у відсутності адекватної інтеграції маскулінності в сучасне життя.

Що я маю на увазі?

У давні часи, що можна побачити і сьогодні в примітивних племенах чи релігійних спільнотах, існувала традиція ініціації.

Вони відрізнялися залежно від часу і території, але суть лишалась незмінною — відірвати юного хлопа від матері і доєднати його до страти чоловіків.

Юнак мав пройти випробування, які могли включати нанесення фізичних травм, самотнє подолання випробувань тощо.

Він мав зустрітися з болем і смертю, зрозуміти, що тепер він є сам і ніхто, крім нього самого, його не захистить, навіть мати. Це робилося для того, аби акумулювати всі внутрішні сили і зростити в юному тілі чоловічий дух.

Ті, хто не міг пройти ініціації, чоловіками не вважались.

А ті, хто витримав, доєднувались до дорослих, які вже вчили, що таке бути чоловіком: опанування ремесел, обов'язок захисту, розуміння ієрархії тощо.

Також були старшини, до яких зверталися чоловіки з будь-якого рівня ієрархії по допомогу і пораду.

Згодом ініціації видозмінювались, ставали менш жорстокими і чисто символічними, але тим не менш рубіж між дитинством та дорослим життям мав бути перейденим, а юний хлоп мав стати дорослим чоловіком.

Сьогодні ініціації як такі відсутні, хоча лишились її рудименти.

Наприклад, дитячі спортивні секції, в яких хлопчики вчаться бороти страх та біль, вчаться бути в команді та шукають авторитет в тренері.

Окрім цього спорт дуже важливий для чоловіків, оскільки дає змогу вийти накопиченій агресії.

Але якщо ми подивимось уважно навколо, що ми там побачимо? Ми побачимо матерів, які не хочуть відпускати своїх синів і лізуть їм ледь не в ліжко

Ми бачимо імпотентних батьків, які не вміють вибудовувати з сином довірливі стосунки та не є авторитетом для своєї дитини.

Ми бачимо юних жінок, які хочуть задоволення всіх своїх забаганок, але не бажають задовольняти потреби чоловіків.

Ми бачимо юних чоловіків, які не мають адекватних прикладів мужності та ініціативного шляху, тому втрачають себе.

А тепер підемо далі.

Чоловіки продовжують брати на себе відповідальність за сім'ю і бачать свій обов'язок лише в її утриманні, не звертаючи увагу на теплоту у стосунках і  свої бажання.

Психоаналітик Джеймс Холліс називає це "бути в тіні Сатурна" - стати машиною для виконання роботи, не звертати уваги на свої потреби, почуття та емоції, не перейматися стосунками.

До цього додамо факт, що робота здебільшого сидяча, графік і стиль роботи сковує, а гідність може принижуватись через недоліки в робочих моментах.

Спортом займаються далеко не всі, та й не у кожного є компанія хороших друзів.

Чоловіки роками накопичують в собі хвороби і агресію, яка не має адекватного виходу і проявляється в сім'ї.

Чоловік не реалізовує свою потенцію, а наше сучасне життя створює всі умови для того, аби не допустити цього.

Але що значить для чоловіка звертати увагу на свої почуття? В першу чергу це налагодити зв'язок з собою і зрозуміти свої потреби.

Сім'я і робота, безумовно, дуже важливі, але життя має й інші сторони.

І справа не в тому, аби дозволити собі плакати у важких ситуаціях, а в тому, аби вміти визнавати те, що в деяких ситуаціях дійсно потрібна допомога і вміти просити про неї, а не ховатися за роботою, алкоголем чи іншою сублімацією.

Звернутися до коханої жінки, поговорити з друзями, піти до терапевта — кожний сам вирішує, який шлях обрати.

Але головне — це визнати, що сучасний світ забирає в тебе сили і потрібно розірвати це коло.

Цей світ підкорив нас через втрату мужності, тому необхідно віднайти її.

Але що точно не можна робити, так це карати чоловіків за їхню мужність, за природну агресію і змагальницький потяг, як це роблять прихильники ідеології сніжинок.

Не можна робити чоловіків жертвами їхньої маскулінності, як це нещодавно було з "дослідженням" від Amnesty International, з якого роздули величезну проблему, аби підігнати нові аргументи на користь ратифікації Стамбульської конвенції.

Проблеми виникають тоді, коли агресія та сила не контролюються, а змагання переходять у реальну шкоду життю і здоров'ю.

Тому важливо вчити хлопців правильно напрявляти і спускати свою енергію, а не доводити важливість виражати свої емоції та плакати.

Сльози потрібні жінкам, у чоловіків інші механізми для виходу емоцій.

Завдяки фемінізму чоловікам нав'язують деформоване бачення мужності, вимагають слідувати тим алгоритмам, які є прийнятні та зрозумілі для жінок.

А це ще більше поглиблює кризу.

Чоловіки, безумовно, мають почути жінок та їхні страхи, але жінки не мають вказувати, якою має бути мужність.

Психоаналітики вважають, що для пізнання своєї мужності, необхідно налагодити зв'язок зі своєю внутрішньої фемінністю, тобто зі світом своїх душевних переживань.

Якщо ця складова ігноруватиметься, особистісної гармонії не буде, чоловік впаде у жорстокість, а внутрішнє неприйняття жіночності відзеркалюватиметься у стоснуках з реальними жінками.

А про важливість гармонії почуттів і  тіла писав ще Платон у "Державі", стверджуючи, що для захисників держави однаково потрібні музика та гімнастика, які разом зміцнюють дух, а не просто нарощують силу.

Ті, хто займається лише гімнастикою, є грубими і жорстокими, а хто лише музикою — розніженими і лагідними.

Тобто, для досягнення реальної мужності необхідно поєднати тілесне/зовнішнє та чуттєву сферу/внутрішнє.

Як бачимо, криза маскулінності була вирішена ще у 4 столітті до нашої ери.

А наостанок лишу деякі цитати з книги "Він" американського психоаналітика Роберта Алекса Джонсона, яку я раджу до прочитання і чоловікам, і жінкам.

"Для зміцнення маскулінності необхідна наявність та подолання зовнішніх перешкод, що мобілізують волю та підкріплюють відчуття ідентичності".

"Перш ніж одягнути ці (лицарські) обладунки, вам слід було б зняти домотканий одяг, пошитий вашою матір'ю".

"Якщо чоловік перебуває у владі свого настрою, він перестає бути господарем свого внутрішнього світу, а стає його деспотом".

Автор: Заступник директора Асоціації сексологів та сексотерапевтів України Анастасія Уразбаєва