Чому ми програємо інформвійну: про «стратегів» та «годівниці» Міноборони
Від самого початку так званої антитерористичної операції, Міноборони продемонструвало дуже своєрідне розуміння тактики і стратегії в інформаційній сфері, - при тому, що про важливість успішних дій на «інформаційному фронті» навряд чи зараз кого варто переконувати. Починаючи з того, що навіть таку абсолютно необхідну структуру, як прес-центр АТО, який повинен займатися оперативним інформуванням та акредитацією журналістів у зоні бойових дій, військовому відомству нав'язали зверху, з ініціативи громадських рухів. У самих військових чиновників розуму на це не вистачило.
Зате при Міноборони з самого початку конфлікту почало невпинно розростатися якесь Управління інформаційних технологій (УІТ), яке звалило на свої плечі весь тягар «інформаційної війни». Правда, звалило лише на папері - в реальному житті (та й в «віртуальному інтернетному» - наприклад, в соцмережах) його слідів можна не шукати. Але це не завадило УІТ розростися до циклопічних розмірів, відрядивши в своє розпорядження сонми «фахівців» з інших військових структур. Чим вони займаються ось уже дев'ятий місяць - одному Богу відомо.
Однак ця відсутність слідів практичної діяльності не заважала представникам керівництва УІТ регулярно відвідувати наради з інформаційних питань в РНБО і з розумним виглядом повчати, як треба «воювати» в інформпросторі. Поки влітку цього року (знову таки з подачі громадських рухів) цим панам не запропонували надати звіт про виконану роботу.
Звіт, звичайно ж, був наданий - та ще й який! Вже що, а складати звіти наші чиновники вміють. Правда, коли на «розборі польотів» представникам УІТ запропонували дати конкретні пояснення по пунктах - ті «попливли». А почути пояснення явно не завадило б - припустимо, собі в звіт «стратеги» записали випуск програми для біженців із зони АТО вельми відомого комерційного видання, до якого не мають жодного відношення. Або, ще один приклад, внесли собі в заслугу підготовку сотень пропагандистських листівок, однак не змогли пояснити, де ці листівки друкуються і яким чином поширюються. І так - по всіх пунктах.
Але подібні конфузи ніяк не завадили керівництву УІТ з призначенням кожного нового міністра оборони в числі перших бігти до нового боса засвідчити повагу, вішати йому локшину на вуха, і вже через пару-трійку годин знову ходити по міністерських коридорах ходою мільйонера, відвоювавши свій імідж великих стратегів інформаційної війни вселенського масштабу. Чому ні в кого з низки міністрів, які призначалися з весни цього року, не виникло елементарне питання типу «хлопці, говорите ви добре, а де ваша робота?» - Нам невідомо.
До слова, представники цієї диво-структури постійно знаходяться і в зоні АТО. Точніше - в штабі АТО, бо за межами базового табору їх зустріти неможливо. Чим вони там займаються (крім, зрозуміло, добування статусу учасника бойових дій) - покрито мороком таємниці.
Дивно, але спритні хлопці з УІТ тут же знаходили спільну мову не тільки з кожним новим міністром, а й із радниками і помічниками з його команди, які відповідали за інформаційну сферу. Серед останніх, не сперечаємося, були і є адекватні люди і хороші фахівці, але бал чомусь правлять ті, хто крутіше всіх випинає груди колесом на тлі сумнівного професіоналізму. Очевидно, саме некомпетентність у поєднанні з протиприродною зарозумілістю і стали об'єднавчим фактором чудо-профі з УІТ і чудо-радників з обслуги міністрів. Зі спільним завданням - народити карколомні проекти, засновані не на практичному досвіді, а на хворобливих фантазіях (про них нижче), і зруйнувати при цьому навіть ті деякі елементи системи, які все ж працюють.
Із приходом нинішнього міністра оборони С.Полторака дана ситуація різко загострилася. Навряд чи в цьому є вина самого міністра, який навряд чи є фахівцем у сфері інформбезпеки. Проблема в тих «профі», які його оточують - в тому числі з високими науковими званнями та ступенями, але які при всіх своїх амбіціях лише з чуток знають про практичну роботу в інформаційній сфері.
Хоча треба віддати належне: зайнятися практикою ці вчені мавпи все ж намагаються. Правда, не зовсім вдало. Приміром, один (точніше - одна) з таких спеців регулярно пописує на вельми сумнівний ресурс, котрий гребе, крім об'єктивної інформації, різні фейки від російської ФСБ і розпускає російськими ЗМІ чутки, під псевдонімом «Сабріна Воларондо». Тут тільки одні заголовки заміток цієї мадам чого варті: «Головна фішка Полторака», «Вибух мозку: реформи МОУ!». Погодимося, стиль найдешевшої жовтої преси. Ну і вміст - ретельне вилизування відомих місць своєму босові, причому до нудоти сокирне. Це, очевидно, в МО тепер називається «інформаційними операціями».
Але чорт з ними, з профанами-лизоблюдами. Хай би собі займалися улюбленим лизанням, але не лізли в нетрі, в яких ні бельмеса не тямлять, зводячи і без того гротескну інформаційну діяльність Міноборони в площину повного абсурду.
А таки лізуть. Ще й як. Ось умільці, про які йде мова, пропхнули через зама міністра оборони П.Мехеда якийсь глобальний «План проведення першочергових заходів щодо реалізації державної інформаційної політики відповідно до компетенції Міністерства оборони України та Збройних Сил України». Завдання цього плану - здійснити фактичну революцію у військовій інформаційній сфері, потрясти світ і перемогти всемогутню Росію на інформаційному фронті.
Варто замислитися, якими революційними методами це буде робитися. Ось, наприклад, з головних вимог до проведення заходів плану (виділено нами): «забезпечення присутності та ефективної КОНТРОЛЬОВАНОЇ діяльності відомчих та ІНШИХ ЗМІ в районах дислокації та виконання завдань частинами ЗС України ...».
З відомчими ЗМІ незрозуміло, навіщо їх контролювати - вони ж і так підпорядковані МО. А от з «іншими ЗМІ» виникає питання: чи не ідіот той, хто вписував ці слова в план? Якщо вже в Україні де-юре мирний час, і свободи слова ніхто не відміняв, і цензуру не вводив, то цим пунктом «профі» з МО фактично скасовують все законодавство України, починаючи з Конституції України, стосовно свободи слова і свободи друку. Військові контролюватимуть цивільні ЗМІ - ну не маячня?
А заступник міністра оборони Мехед це антиконституційне марення підписує.
«Науковці» з числа нинішніх радників міністра оборони мали б знати, як вирішується проблема роботи цивільних ЗМІ в зонах конфліктів у цивілізованих країнах. Тут давно зрозуміли, що для отримання позитивної для себе картинки в ЗМІ необхідно працювати на психологію журналістів - а саме, створювати їм всі умови для роботи, демонструвати відкритість і бажання співпрацювати, ініціювати симпатію з їхнього боку до людей у погонах. Але ніяк не «контролювати».
Або ось ще геніальний винахід. У плані прописано, що у військовому відомстві мають існувати наступні «інформаційні» структури:
1. особиста прес-служба міністра оборони (з завданням «підтримки іміджу» міністра і його «особистої участі в інформаційних заходах»);
2. управління преси та інформації Міноборони (це та прес-служба МО, яка існує сьогодні);
3. прес-служба Генерального штабу ЗС України;
4. інформаційний центр МО;
5. інформаційний центр при оперативному штабі з проведення АТО;
6. експертна група МО з питань реалізації інформаційної політики.
Тут варто видати вигук здивування: ТРИ (!) Прес-служби у військовому відомстві - а, вибачте за поганий франзузскій, що не дохрена чи що? Нічим більше зайнятися, окрім як плодити посади військових чиновників в теплих київських кабінетах, коли в країні - війна? І при цьому, зауважте, немає і натяку на єдиний координуючий орган, тоді як з самого початку АТО саме відсутність взаємодії між різними структурами було і залишається головною проблемою військових. Але кого в МО цікавлять такі дрібниці, коли мова йде про годівниці?
Загалом, гранично ясно, що писаки, котрі складали всю цю маячню, також далекі від понять інформаційної діяльності, інформаційної протидії і інформнебезпеки, як УІТ від передової. Питання одне: чи зможемо ми з такими «стратегами» і такими «планами» виграти інформаційну війну з Росією? Відповідь, здається, очевидна.
