Чому наше майбутнє залежить від читання

Грамотні люди читають художню літературу.

Шикарна стаття письменника Ніла Геймана про природу та користь читання. Це не просто туманний роздум, а дуже зрозумілий і послідовний доказ, здавалося б, очевидних речей.

Якщо у вас є друзі-математики, які запитують у вас, навіщо читати художню літературу, дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що незабаром усі книги стануть електронними, дайте їм цей текст. Якщо ви з теплотою (або навпаки із жахом) згадуєте походи до бібліотеки, прочитайте цей текст. Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст, а якщо ви тільки замислюєтеся про те, що і як читати з дітьми, то прочитайте цей текст.

Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці. Свого роду декларація інтересів.

Отже, я збираюся поговорити з вами про читання та про те, що читання художньої літератури та читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.

І я, очевидно, дуже сильно упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Вже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі та записуючи їх. Безперечно, я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки та бібліотекарі існували та сприяли любові до читання та існування місць, де можна читати. Так що я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений як читач.

Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в'язниць – це індустрія, що стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія має планувати своє майбутнє зростання – скільки камер їм знадобиться? Якою буде кількість ув'язнених через 15 років?

І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, що ґрунтується на опитуваннях, який відсоток 10 та 11-річних не може читати. І, звісно, не може читати для свого задоволення.

У цьому немає прямої залежності, не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між факторами помітний. Я думаю, що найпростіші з цих зв'язків походять із очевидного:

Грамотні люди читають художню літературу.

У художньої літератури є два призначення:

• По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перевернути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, бо хтось потрапив у біду, і ти маєш дізнатися, чим це все скінчиться… у цьому справжній драйв. Це змушує дізнаватися про нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме собою є насолодою. Якось усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.
• Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей – це навчити їх читати та показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте доступ до них і дозвольте їх прочитати.
• Немає поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їхні книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять до цих історій. Побита затаскана ідея не побита та затаскана для них. Адже дитина відкриває її вперше собі. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, що вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається - це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий із вами смак.
• І друга річ, яку робить художня література – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, що трапляються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви виробляєте з 33 букв і жмені розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця та світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це також ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетесь у свій світ, щось у вас трохи зміниться.

Емпатія - це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє поводитися не як самозакохані одинаки.

Ви також знаходите у книжках дещо життєво важливе для існування у цьому світі. І ось воно: світові не обов'язково бути саме таким. Все може змінитися.

У 2007 році я був у Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики та фентезі. Якогось моменту я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже НФ не схвалювалася довгий час. Що змінилося?

Все просто, - сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм давали схеми. Але нічого вони не покращували і не вигадували самі. Вони не винаходили. І тому вони надіслали делегацію до США, Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які вигадували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками та дівчатками.

Література може показати вам інший світ.

Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Одного разу відвідавши інші світи, як ті, хто покуштував чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення – це гарна річ. Невдоволені люди можуть змінювати та покращувати свої світи, робити їх краще, робити їх іншими.

Надійний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання – це, звісно, переконатися, що поряд немає книжок.

І немає місць, де діти могли б їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, я мала чудову районну бібліотеку. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене до бібліотеки дорогою на роботу під час канікул.

Бібліотеки – це свобода.

Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу чи університет), це дозвілля, це притулок і доступ до інформації.

Я думаю, що тут вся справа в природі інформації.

Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом усієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Здобути необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось коштувало. Коли садити врожай, де знайти речі, карти, історії та оповідання – це те, що завжди цінувалося за їжею та в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володів нею або видобував її, могли розраховувати на винагороду.

В останні роки ми відійшли від нестачі інформації та підійшли до перенасичення нею.

Згідно з Еріком Шмідтом з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це близько п'яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб знайти конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога у навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам справді потрібно.

Книги – це спосіб спілкуватись із мертвими.

Це спосіб навчатись у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а чи не завжди запам'ятовувати. Є казки, які старші за багато країн, казки, які надовго пережили культури та стіни, в яких вони були вперше розказані.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість. Ви заглушаєте голоси минулого та шкодите майбутньому.

Ми маємо читати вголос нашим дітям.

Читати їм те, що їх тішить. Читати їм історії, яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати лише тому, що вони навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені вбік.

Ми маємо користуватися мовою.

Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова та як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, вдавати, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням та вимові змінюватися з часом.

Письменники – особливо дитячі письменники – мають обов'язки перед читачами.

Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми вигадуємо історії про людей, які не існували, або місця, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі.

Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого.

Ми повинні не втомлювати наших читачів, але робити так, щоб вони захотіли самі перевернути наступну сторінку. Один із найкращих засобів для тих, хто читає з небажанням – це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування у цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в ковтки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят заздалегідь розжованими хробаками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що нам не хотілося б прочитати самим.

Усі ми – дорослі та діти, письменники та читачі – повинні мріяти.

Ми маємо вигадувати. Легко вдавати, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, особистості творять майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.

Огляньтеся. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на місце, де ви знаходитесь. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його вже всі забули. Ось воно: все, що ви бачите, включаючи стіни, було в якийсь момент вигадано. Хтось вирішив, що набагато легше сидітиме на стільці, ніж на землі, і вигадав стілець. Комусь довелося вигадати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, усі речі в будівлі, у цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.

Ми маємо робити речі прекрасними.

Не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей у світі, який ми так безглуздо зіпсували, обікрали та понівечили.

Якось Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання та уяви.

Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони читатимуть, і їм читатимуть, де вони уявлятимуть і розумітимуть.