Відповідь на питання доволі очевидна. Все тому, що «русскій мір» ніколи повною мірою не спрацьовував в усіх своїх ітераціях!
Російська імперія систематично намагалася знищити особливу ідентичність «інородців» майже відразу після їхньої інкорпорації до складу імперії (разом з їхніми землями, у здобутті яких і полягала основна мета). Особливу увагу приділяли наверненню у православ'я, не гребуючи при цьому широким спектром примусових заходів.
Наприклад, 1743 року російський уряд розпорядився знищити лише в Казанській губернії 418 з наявних там 536 мечетей (решту побоялися чіпати, бо вони були побудовані ще до «взяття» Казані російськими військами). Тож руйнація решти майже напевно спричинила б масові бунти.
Водночас наверненим пропонували всілякі пільги (у тому числі «прощення» за скоєні злочини), тоді як не навернених всіляко утискали (причому мусульман більше, ніж «язичників». Адже в ісламі бачили серйознішого й потужнішого конкурента).
Вражає при цьому те, що ці кількасотрічні зусилля так і не досягли успіху; тобто не призвели до культурної гомогенізації російського населення. Все, чого вдалося досягти багатовіковим мордуванням це:
Пояснити цей провал можна лише одним — культурне ціле, до якого всіма правдами й неправдами долучали «інородців», виглядало таким непривабливим, ворожим та огидним, що багато людей, з покоління у покоління, намагалися втримати культурну дистанцію від нього. Хай навіть за рахунок додаткового потерпання від утисків.
Аби не прийняти нав'язувану росією культурну ідентичність, люди радше обирали злидні, в'язницю, дискримінацію, навіть смерть. У цьому сенсі, нинішня українсько-російська війна — це лише новий і наймасштабніший епізод культурного протистояння, яке точилося на маргінесах Російської імперії щонайменше від вісімнадцятого століття.